fbpx
Життєві історії
Я вийшла заміж у 18 років. Чоловік старший за мене на цілих 10 років, тому відразу захотів дітей, а я ще думала почекати, довчитися. – А навіщо ти тоді взагалі заміж виходила? – запитав мене чоловік. І тоді я погодилася, але після народження дітей, я залишила їх чоловікові – сподіваюсь, колись вони мене пробачать за це

Я росла і вчилася в інтернаті, тому варіантів влаштувати своє життя у мене було небагато. Але мені пощастило, бо я зустріла хорошого чоловіка, який відразу зробив мені пропозицію.

То ж заміж я вийшла дуже рано, як тільки мені виповнилося 18 років. Чоловік старший за мене на цілих 10 років. Він здався мені добрим, порядним і чуйним. А головне – у нього було своє житло. Побачивши його, я відразу в нього закохалася, і мені не важливо було, що за його плечима було вже два шлюби. Мені здавалося, що наш союз буде найміцнішим. Він завжди говорив, що винні колишні дружини в розлученні, а я йому вірила. Не пройшов і місяць з дня нашого весілля, як він різко змінився.

Він почав часто пропадати, не ночувати вдома, а коли я питала де він був, він мені відповідав, що це не моя справа. Через 3 місяці, він почав наполягати на народженні дитини. Я не була готова, я хотіла вчитися, отримати професію. На це чоловік мені відповів, що я повинна тільки народжувати дітей і готувати їжу.

– А навіщо ти тоді взагалі заміж виходила? – запитав мене чоловік.

Я наївно сподівалася на те, що після народження дитини, він змінить своє ставлення до мене. Що у нас буде все так, як було раніше.

І дійсно, він змінився, але ненадовго. Він став м’якшим і люб’язнішим до мене. УЗД показало, що у нас буде двійня, він був такий щасливий. І я вирішила, що нарешті в нашій родині запанував мир і спокій. Ще до визначеного терміну у нас народилися дві прекрасні дівчинки. А чоловік знову почав пропадати ночами. У його телефоні я знайшла переписку з кількома жінками.

І тут я зважилася на цей крок. Я зрозуміла, що поквапилася, народивши дітей і заміж мені не варто було виходити так рано. Я йому так і сказала, що хочу розлучитися, але дочок залишити йому, хоча б на деякий час. Мені треба отримати спеціальність, як я зараз буду їх утримувати? Куди мені йти працювати? А він виставив мене за двері і сказав, щоб я не сміла більше з’являтися на порозі його будинку. І про дочок сказав забути, що більше я його не побачу.

Зараз я поступила в медичний університет живу в гуртожитку, ночами підробляю санітаркою в лікарні, щоб хоч якось звести кінці з кінцями. Всі, кому я розповідаю свою історію, мене засуджують, кажуть, що я мати-зозуля, залишила своїх дітей. А що я могла зробити в цій ситуації? Жити з чоловіком, якому я не потрібна? Забрати дітей і залишитися з ними на вулиці?

Добре тим, у кого є мами, родичі. У мене нікого немає, мені нема на кого покластися, тому я так і вчинила. Звичайно я дуже переживаю за своїх дочок, але вчинити по-іншому я ну ніяк не могла. Хто зна, можливо, вони колись пробачать мене. Адже я планую стати на ноги, заробити собі на житло і забрати дітей до себе.

Фото ілюстративне – Psychologies.

You cannot copy content of this page