fbpx
Життєві історії
Я вийшла заміж і пішла працювати, і тут приходить повідомлення, що бабусі не стало. Весь спадок вона відписала мамі. А мама вирішила розпорядитися квартирою по-своєму – віддала житло моїй молодшій сестрі, а мені не дісталося нічого

Моя сестра молодша за мене на 5 років. Мама нас народила від різних чоловіків, тому і відносилася до нас по-різному. Мій батько кинув її ще до того, як я народилася, тому і до нього, і до мене у мами особливих почуттів не було.

А сестру мама народила від коханого чоловіка, який був одружений, і все одно він хороший. Можливо тому і ставлення до нас з сестрою були різні: я як Попелюшка завжди, а сестра як принцеса.

А ще у нас була бабуся, яка жила окремо – в шикарній двокімнатній квартирі з високими стелями. За радянських часів бабуся з дідусем займали великі пости їм і дали таку квартиру, причому в центрі нашого обласного міста.

На початку 90-х років я вийшла заміж за військового офіцера, і з ним поїхала в далекий гарнізон: треба ж йому було десь кар’єру будувати. Сестра мені тоді страшенно позаздрила – треба ж: за офіцера! У гарнізоні нам відразу дали квартиру, службову однокімнатну, але в майбутньому обіцяли двокімнатне житло.

Тільки облаштувалися, почали жити, я пішла працювати, як приходить повідомлення, що бабусі не стало. Весь спадок вона відписала мамі. Беру відпустку на тиждень, їду додому. Відправили бабусю в останню путь, стали сімейні справи розбирати, та мама мені і каже: «Ось ти, доню, щаслива: чоловік у тебе красень офіцер, квартира своя є, а сестрі тільки починати своє життя, нехай бабусина квартира їй залишиться, я на неї перепишу, не ображайся».

Мама обіцяла потім мені свою квартиру переписати, але це ж земля і небо! У нас околиця, а там центр! Тим більше мама молода ще була, їй навіть п’ятдесяти ще не виповнилося.

І я була права, бо забігаючи наперед, скажу, що мама потім вийшла заміж за не дуже порядного чоловіка, а коли її не стало, її квартира дісталася цьому чоловікові, мені і сестрі – нічого не перепало.

Але тоді мені було прикро за бабусину квартиру. Я можу розлучитися, бути з дитиною на руках, куди я піду? Та й квартира там у мене службова.

Їдучи, я намагалася достукатися до сестри. Але вона нічого чути не хотіла, тільки єхидно хихотіла і говорила, що не всім так щастить – стати дружиною офіцера. Мені треба було їхати, до речі, по приїзду додому я дізналася, що чекаю дитину.

За цей час сестра стала повноправною спадкоємицею бабусиної квартири і ділитися не збиралася. Мати писала мені листи, ніби нічого не сталося, а я їй не відповідала. Вона дзвонила по міжміському телефону (тоді мобільних ще не було), відповідав мій чоловік, я не хотіла розмовляти. Тільки сказала їй один раз коротке: «Вітаю!», коли вона вийшла заміж.

В самому кінці 90-х мами не стало. Якщо чесно, я нічого не відчувала – ні гіркоти, ні радості. Я навіть не поїхала попрощатися з нею і провести її в останню путь, по-перше – я мала ось-ось народити другу дитину, а по-друге, не хотіла навіть бачити сестру! За цей час ми з нею жодного разу не зателефонували, а про маму мені повідомила сусідка.

Ми з сусідкою ще потім кілька років спілкувалися, вона розповідала, що сестра так і живе в тій квартирі, веде розгульне життя, постійно змінює співмешканців, заміж не вийшла, зате народила від одруженого чоловіка (мабуть гени позначаються). Потім з сусідкою зв’язок було втрачено, на зміну прийшов інтернет, а там вже все друзі і знайомі як на долоні видно.

Сестра боязко подавала мені заявки в друзі на багатьох соціальних мережах, але я не прийняла і в чорний список її занесла. Зате від знайомих дізналася, що для чогось вона продала ту бабусину квартиру, з’їхала в простішу двокімнатну квартиру і у віддалений район, мабуть з грошима туго стало. Заміжня так і не була, дочку ростить, хоч досі водить в будинок всяких чоловіків, мабуть сподівається на диво, що хтось з нею одружиться.

А мені здається – це бумеранг їй за жадібність і заздрість на рахунок офіцера (до речі, я і досі живу з чоловіком, діти виросли). Не знаю чому, але час не лікує, я до сих пір чую в вухах її єхидний смішок, коли вона дізналася що стане спадкоємицею, а я – ні. Начебто і розумію, що треба вже відпустити цю ситуацію і пробачити сестру, але не можу. Не хочу, щоб ця людина знову з’явилася в моєму житті.

Фото ілюстративне – acmodasi.

facebook