fbpx

Я вийшла заміж доволі пізно, у віці 33 років. Мій чоловік уже був розлученим, в попередньому шлюбі у нього двоє дітей. Я знала, що він – чудовий батько, який не залишить доньок без піклування, але не думала, що мені буде так важко в цьому всьому жити

Я вийшла заміж доволі пізно, у віці 33 років. Якось не щастило мені з особистим життям настільки, що я вже втратила надію.

Але потім я зустріла Романа. Він був на 4 роки старшим за мене, уже розлучений, в попередньому шлюбі у них з дружиною було двоє дівчаток, віком 9 і 4 роки.

На момент нашого знайомства Роман вже був розлучений, тобто з сім’ї я його не забирала.

Після того, як він пішов від дружини, він жив у своєї мами. А в мене була своя двокімнатна квартира.

Ми почали зустрічатися, і дуже закохалися один в одного. Я не могла зрозуміти, як дружина могла не цінувати, і просто так відпустити такого чудового чоловіка.

Про причину їхнього розриву я достеменно не знаю, Роман не хотів про це говорити.

Потім ми вирішили, що будемо жити разом. Роман зробив мені пропозицію, ми розписалися і стали жити у мене.

Про своїх дітей чоловік сказав мені відразу. Я знала, що він – чудовий батько, який не залишить доньок без піклування, але не думала, що мені буде так важко в цьому всьому жити.

Чоловік непогано заробляв, але значна частина грошей йшла в попередню сім’ю, тому що крім аліментів він купував дітям все, що просила його перша дружина.

Я нічого не говорила, бо розуміла, що це його рідні діти. Але я втомилася трохи від цього.

Я сама працювала і непогано заробляла, тому забезпечувала і себе, і нашу сім’ю.

А чоловік лише розводив руками, мовляв, дітям треба. А треба було завжди щось, і я постійно з цим мирилася.

До того ж, чоловік не припиняв спілкуватися з своєю колишньою дружиною. Вона могла подзвонити йому чи написати в будь-якій годині дня чи ночі, бо справа йшла про їхніх спільних дітей.

Частенько на вихідних я залишалася сама, бо Роман пообіцяв дітям, що зводить їх в піцерію чи в парк. Мене на ці прогулянки він не запрошував.

Я люблю свого чоловіка, але я дуже втомилася ділити його з його попередньою сім’єю. От чесно, я навіть не уявляла, що мені буде так морально важко.

Що тепер робити – я не знаю? Розлучатися? Чи народити чоловікові спільну дитину?

Може хтось з читачів має більше досвіду, ніж я, і дасть мені якусь цінну пораду – як правильно вчинити в моїй ситуації?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page