fbpx
Життєві історії
Я вийшла з рейсового автобуса і брела незнайомою мені вулицею. По дорозі розпитувала людей і вони показали мені будинок, де міг жити Іван. Мене зустріла жінка, мама мого нареченого

Мені 45 років, я заміжня, у мене є двоє дітей. У мене в житті склалася дуже цікава ситуація, справа в тому, що я живу біля свекрухи, але всі думають, що це моя мама, я і сама вже більше двадцяти років кличу її мамою. Ця жінка прихистила мене тоді, коли від мене відвернулися рідні батьки.

Коли я вчилася в технікумі, я познайомилася з хлопцем, Іваном звати. Ми зустрічалися, а потім він сказав, що їде на заробітки, бо хоче трохи заробити на наше весілля. Більше я його не бачила. Мобільних телефонів тоді ще не було. Все, що я про нього знала – це прізвище, ім’я, і назву села, він якось в розмові прохопився.

Я плакала, не знала, що мені тепер робити. Я вирішила повернутися додому, до батьків. Там народити, а потім на роботу вийти. Але приїхавши додому, мама виставила мене за поріг, сказала, що я їх зганьбила, шо їм перед сусідами і родичами соромно.

Від мами, яка завжди любила і розуміла мене, я не очікувала такої реакції. В той же день я спробувала поїхати в те село, про яке говорив Іван. Я не була впевнена ні в чому, але це була моя єдина надія. Я сподівалася побачити там коханого, поговорити з ним, з’ясувати що сталося.

Я вийшла з рейсового автобуса і брела незнайомою мені вулицею. По дорозі розпитувала людей і вони показали мені будинок, де міг жити Іван. Мене зустріла жінка, одягнена в чорну хустку. Вона повідомила мені, що її сина Івана нещодавно не стало.

Коли я їй розповіла, що сталося, вона відразу вирішила, що тепер я житиму у неї, принаймі, поки захочу. Так ця жінка стала для мене мамою, а для нашої з Іваном доньки – найтурботливішою бабусею у світі.

Через кілька років я вийшла заміж, живемо з чоловіком у тому ж селі. До мами я приходжу щодня, і вона до нас заходить, обох онуків любить однаково, турбується, пишається, цікавиться їхніми справами.

Моя рідна мама мене пробачила аж через кілька років. Ми з нею спілкуємося, але дуже віддалено і холодно, за ці роки вона стала для мене чужою людиною. Вона нещодавно просила, щоб я переїхала до неї, бо їй допомога потрібна, але я не можу залишити людину, яка стала мені справжньою мамою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page