На нашому весіллі свекруха нам зробила шикарний подарунок – перед усіма гостями подарувала нам квартиру. Сказала, що вона не хоче, щоб ми починали, як вони колись, з однієї табуретки та матраца на підлозі.

Звичайно, ми дуже зраділи такому подарунку. Двокімнатна квартира з меблями, кухонним гарнітуром, усією технікою, знаходилася в хорошому районі. Ми про таке навіть не мріяли. Щоправда, квартира залишалася за документами на свекрусі, але ми вирішили, що це не має значення. Ольга Іванівна нас запевнила, що оскільки син у неї один, то зрозуміло, що все і так дістанеться йому.

Коли ми зайшли в цю квартиру, я побачила, що меблі в ній хороші, хоча і не надто сучасні, з ними ще можна було миритися. А от картини на стінах, штори і килими – дуже незграбні, в мене відразу з’явилося бажання їх викинути. Але моя мама порадила мені нічого не чіпати, мовляв, прийде час, обживемося, і зробимо все на свій лад. А поки ми маємо бути вдячні свекрам, що завдяки їм ми не думаємо про кредити.

Я була цілком згодна з своєю мамою, вдячна свекрусі, з чоловіком щаслива. Незабаром ми придбали старий автомобіль, витратилися трохи, не до зміни інтер’єру було. Ми працювали обоє, непогано заробляли і десь через місяців 6 або 7 я вирішила поміняти штори в спальні та в вітальні, ну не люблю я ці навороти з ламбрекенами, пензлями та всім іншим із серії «дорого-багато».

В магазині я вибрала штори на свій смак, а заразом купила симпатичну вазу та рамки для наших весільних фото. Вдома все гарно розвісила, акуратно склала старі штори та картини в рамах у велику коробку. Чоловікові дала завдання, щоб він з’ясував у своєї мами чи їй це ще потрібно. Куди це – у гараж, на дачу чи добрим людям, нехай вона сама вирішує.

Чоловік кивнув головою, але в оновленому інтер’єрі ми прожили всього три дні. На четвертий день я повернулася з роботи та виявила, що всі мої нові придбання знято, тепер мої нові штори та рамки з фото лежали в коробці, а свекруха на вікна розвішувала колишні ламбрекени, якраз вже закінчувала. Вона глянула на мене і сказала, що перше, ніж щось міняти, я мала запитати у неї дозволу.

Я засмутилася, чоловік почав мене заспокоювати, мовляв, обстановка у нас і так красива, мама постаралася, вона як краще хоче. Тоді я змирилася, але чим далі, тим було гірше. Після того випадку зі шторами свекруха почала з’являтися у нас на порозі регулярно. Спочатку вона вдавала, що випадково поруч опинилася, вирішила зайти, а сама оглядалася, чи не поміняла я чогось у квартирі. Я навіть не могла собі дозволити купити нові чашки – навіщо, якщо є старі, завбачливо куплені нею.

Можна було поміняти замки, але чоловік на таке не погодився. Коли я вийшла в декрет і сіла вдома, Ольга Іванівна почала приходити майже щодня і робила мені зауваження. Одного разу я випадково випустила з рук сковорідну, вона незручно впала і на підлогу і плитка на підлозі в одному місці дістала тріщину. Якраз на цей момент надійшла свекруха. Вона сказала, що я не вмію шанобливо ставитися до чужих речей.

В той же день я попопросила батьків забрати мене до себе. Після того, як з’явилася на світ донька, свекруха прийшла, мирилася, обіймала, золотий ланцюжок з підвіскою подарувала. Загалом, я знову повернулася до чоловіка, точніше в квартиру його мами. І знову все почалося спочатку, я не там ставила дитячі пляшечки, не так мила підлогу, зачепила не ті занавіски на вікна.

Чоловік спробував пояснити мамі, що старі штори дуже важкі у догляді, і набирають на себе багато пилу, і поки маленька дочка нехай висять ці, їх легше прати.

– Ви просто не цінуєте того, що для вас зроблено, – сказала Ольга Іванівна, – те, що ви тут живете, ще не робить вас господарями.

Після цього того ж вечора я знову переїхала до батьків, більше я в цю квартиру не повернуся. Чоловік поїхав зі мною, а та квартира зараз просто стоїть зачинена.

Я впевнена, що Ольга Іванівна все одно до нас ходитиме з інспекціями. Не хочу я жити на чужій території, більше точно не хочу. Хочу своє, нехай маленьке, скромне, але своє.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.