fbpx
Життєві історії
Я ввечері після роботи зайшла в магазин і, випадково, зустріла там чоловіка своєї подруги з якоюсь жінкою. Він помітив мене теж і зрозумів, що тепер я про все знаю. Відтоді я не телефоную своїй подрузі Ользі, відчуваю свою вину

Я, щиро кажучи, дуже багато часу сумнівалася, перш ніж писати про своє життя сюди, але дні минають швидко, а спокійніше мені не стає, дуже хочеться зрозуміти, чи правильно я вчинила свого часу. Дуже хочу поділитися з читачами та читачками своєю ситуацією, щоб на душі стало легше та спокійніше.

Напишу трішечки саме про своє власне життя, для повного розуміння.

Я мама двох маленьких діток, маю хорошого та турботливого чоловіка, про такого кожна жінка мріє у наш час, адже він у мене дійсно дуже хороша людина. Живемо ми не шикарно, зізнаюся, але маємо свою власну квартиру, хороший автомобіль, можемо дозволити собі раз у рік поїхати на відпочинок за кордон, гарно провести час і, при цьому, не дуже економили на собі. Чоловік мій отримує зарплату 14 тисяч гривень, а я трохи менше – 9 тисяч. Але для нашого невеличкого містечка це досить хороші гроші, такі зарплати у нас отримують далеко не всі.

Одним словом я вважаю свою сім’ю зразковою, з нас усі брали приклад, і для мене сім’я – найбільша людська цінність, яку потрібно плекати та берегти, адже тільки в щасливій сім’ї можна бути щасливою людиною.

А зовсім нещодавно я дізналася, що чоловік моєї подруги зустрів іншу. Я зустріла його з тією жінкою в магазині, вони разом купували якісь продукти, я зрозуміла відразу, що вони десь разом живуть, орендують якусь квартиру.

Марину я знаю ще зі школи, ми з нею добре дружимо багато років, тому я не могла це просто так залишити. Після тієї зустрічі я набрала її чоловіка і він мені зізнався в усьому, але сказав, що розчарувався в тій жінці і вони вже більше не зустрічаються, розійшлися кожен своїм шляхом.

Він зрозумів, що то була помилка, просив нічого не говорити Ользі.

Я й промовчала. Бо хвилювалася, якщо я скажу своїй подрузі Ользі правду, яку я нещодавно дізналася, то вони розлучаться зі своїм чоловіком і я зруйную їх сім’ю.

Але минуло відтоді трохи часу, а я не можу дивитися своїй подрузі в очі, постійно відчуваю перед нею свою провину, не можу з нею розмовляти так, як раніше. Якийсь такий тягар на душі важкий, що не передати словами, наче я завинила перед нею. Можливо, я негарно вчинила, я не знаю. Останнім часом я навіть рідше стала спілкуватися з Ольгою, адже розумію, що вона мені довіряє, а я вчинила, можливо, не по совісті.

Не знаю, можливо варто їй все розповісти, бо важко на душі, непросто з цим жити? Як правильно вчинити? Можливо, можна щось змінити поки не пізно? Чи варто лізти в чужу сім’ю зі своїми баченнями та порадами?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page