fbpx
Життєві історії
Я всю ніч сьогодні не спала. Вчора приходила моя старша донька, Наталя. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова у неї до мене, коли батько приїде з санаторію. Він приїхав, і вона вчора озвучила: “Хочу, щоб ви переписали зараз на мене свою квартиру, бо я доглядаю за вами, а вам вже за 70. Даю вам гроші, купую продукти, все для вас роблю. Ніхто крім мене вас не догляне.” Наталя пішла, а я засумувала, як же мені все їй віддати, коли в мене ще одна донька є

– Мені зараз так сумно на душі, не передати словами зараз, – розповідає 72-річна Галина Петрівна. – Всю ніч не спала! Наталя моя вчора приходила, наша старша дочка. Вона давно вже говорила, що є важлива розмова у неї до мене, коли батько приїде з санаторію. Він приїхав, і вона вчора озвучила: хочу, каже, щоб ви переписали на мене свою квартиру. За дарчим. І чим, мовляв, скоріше, тим краще, поки ще всі при світлому розумі і добрій пам’яті.

У Галини Петрівни дві дочки: старша, Наталя, і молодша, Тетяна. Дочки давно вже живуть окремо, у кожної своя сім’я, у Наталі вже доросла і самостійна дитина-старшокласник, у Тетяни двоє малюків, з молодшим вона зараз сидить в декреті.

Деякий час назад їх сім’я мала непрості часи: чоловік Галини Петрівни і батько її дочок занедужав.

– Він завжди був таким міцним, балагуром, – згадує Галина Петрівна. – До останнього працював, машиною займався, дачею. Там, на дачі, все і сталося. Якби не Наталя, я навіть не знаю. Просто в голові не вкладається!

Тепер вже все погане у нас позаду – батько сімейства одужує, хоча, звичайно, роботи попереду ще багато. Проте, потрібно відзначити, що на ноги батько піднявся тільки завдяки швидким, рішучим та самовідданим діям старшої дочки. Наталя відразу повезла батька до гарних фахівців, знайшла знайомих, шукала все, що потрібно, все оплачувала сама своїми коштами, усюди домовлялася і пробивалася. У якийсь момент їй було дуже не просто, бо батько був у палаті, куди вона сама бігала щодня, а мама вдома хвилювалася, а все старенька, тому Наталя ще й до мами забігала часто, щоб провідати, допомогти їй, що потрібно, бо вже вік таки.

Наталя тоді ж через це взяла на роботі відпустку і деякий час їздила до обох батьків.

– І як вона встигала наша старша донечка тоді – просто дивно! – зітхає Катерина Петрівна. – Доставили ми їй клопоту.

– А друга дочка що ж? Не могла допомогти вам у такі непрості часи для батьків?

– Ой, ну у Тані нашої двоє малих дітей! – зітхає Катерина Петрівна. – Одного вона ще годує, другий – ну, трохи старший. З ким їх залишити? Так ми впоралися і без неї! Я говорила Наталі – до мене можеш не приїжджати, зі мною все нормально, я якось сама впораюся, головне – батько. Але вона все одно їздила до мене щодня.

– Так я ніколи не сумнівалася, що в разі чого, возитися з батьками доведеться лише одній мені. Ну ось, так і виявилося на ділі. Від Тетяни допомоги та підтримки не було ніякої! Тільки дзвонила і питала, як справи. Грошей у неї немає, вона ж в декреті, допомогти фізично теж не могла – у неї діти. Жодного разу за весь час ні до батька, ні до мами не з’їздила. Я все розумію, діти, і живуть вони далеко від нас, на іншому кінці міста. Але у неї чоловік є, свекруха зі свекром. Всі знали, яка у нас ситуація. І ніхто особливо допомоги не запропонував у такі важкі для нас часи!

Треба сказати, відносини у сестер з дитинства прохолодні, хоча в дорослому віці Наталя та Тетяна нормально спілкуються. Вітають один одного зі святами. Зустрічаються, втім, здебільшого у батьків, так що невідомо, що було б, якби сама Галина Петрівна не ініціювала сама ці зустрічі.

– Тетяна у батьків пізня дитина, улюблена дочка, а я на підхваті в разі потреби завжди була, і так все життя! – трохи скаржиться Наталя. – Якщо треба щось привезти, відремонтувати, допомогти на дачі – дзвонять відразу батьки лише мені, а не Тетяні. У неї ж діти! Немовля! Там немовляті взагалі-то вже скоро рік буде, та й чоловік у неї є, батьки його.

– Твоя сестра, мабуть, тільки спадок ділити з’явиться! – якось сказав Наталі її чоловік, до якого Наталя теж раз у раз зверталася з проханнями – з’їздити до батька, привезти мамі продукти якісь, передати якісь речі – і який, до слова, всі покірно виконував.

Майна у батьків сестер не так вже й багато, і основна його частина – це трикімнатна квартира, в якій зараз і живуть мати з батьком. Є ще дача невеличка зовсім, але Наталя вмовляє мати її продати, тому що працювати тепер на ній нікому, та старенька іномарка батька.

– Нам пощастило, що до сих пір батьки були бадьорі і здорові, але все хороше колись закінчується, на жаль, – зітхає Наталя. – Їм по сімдесят, і я говорила з фахівцями, там у обох проблеми. Особливо, звичайно, у батька. Тетяна цим займатися не буде, це сто відсотків, самі мама з татом тепер уже як діти. Я подивилася! «Та не треба, та не турбуйся, так ми обійдемося!» Треба брати все в свої руки. І здоров’я їх, і активи – квартиру ось, наприклад.

Чекати заповіту Наталя не хоче – знаючі люди сказали їй, що заповіт сестра згодом зможе оскаржити. Краще просити у батьків дарчу.

– Само собою зрозуміло, жити батьки будуть як і раніше в своїй квартирі, – каже Наталя. – Просто по паперах вона буде належати мені. Мені здається, це справедливо – хто доглядає за батьками на старості років, тому повинні відписати і майно. Що не так? Ну а якщо не хочуть, добре все будемо ділити навпіл, я так мамі і сказала. Але тоді в наступний раз, коли щось станеться, навпіл будемо ділити і проблеми. Якщо Тетяна буде їздити, то не буду і я. Якщо у неї немає грошей батькові, то звідки вони у мене?

Родичі співчувають Наталі, вони на її стороні, так і просять Катерину Петрівну зробити, як донька каже і жити собі спокійно, бо так справедливо, але мати дуже сумує. Бо я к залишити другу доньку без спадку?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – 061.ua.

You cannot copy content of this page
facebook