Я сиділа вдома, на вулиці була і зима, і осінь, одночасно. То грязюка то сніг то дощ. Настрою в мене взагалі не було, телевізор і книги були зовсім не цікаві, апетиту також не було. Я вже цілий тиждень не знаходила собі місця, а все тому, що вчора я побачила його, побачила і щиро закохалася. Звали його Максим.
Мені було вісімнадцять коли я його побачила. І в моєму житті все перевернулося. До цього моя безтурботність не знала меж, я могла спокійно зустрічатися та жартувати з хлопцями. А тепер, прекрасний незнайомець заповнив мою душу і мені здавалося, що я не можу дихати без нього, в голові виникали постійні спогади його обличчя. Я весь час прокручувала як плівку, той самий момент, коли вперше побачила його. У моїй голові миготіли думки про те зустрінемося ми чи ні, хто це і як запитати подругу про нього, і як швидше припинити ці думки у своїй голові.
І ось цей день настав. Одного разу ідучи по слизькій вулиці, несподівано для себе я послизнулася і впала в калюжу. Я була мокра вся до нитки і брудна, навіть волосся було в багнюці. Мені було так незручно, що я не хотіла помічати людей навколо себе. Мені хотілося швидше втекти від цього додому. Але мою увагу привернула рука, яка, напевно, вже хвилини дві була протягнута у мене над головою, і приємний чоловічий голос, який запитав мене чи все добре. Через свою недолугість і переляк, я спочатку не зрозуміла хто це, але, піднявши голову, завмерла ще більше. Боже, як прикро, думала собі я, а сама, посміхаючись, подала руку на зустріч. Це був він, Максим, а я в такому вигляді, що хоч плач.
І ось в такому вигляді, я зустріла свого майбутнього чоловіка, несподівано і неочікувано, а через рік ми одружилися.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay
