Моя свекруха ще за своє життя написала заповіт на своїх рідних онуків: на наших сина та дочку. Квартира у неї дуже хороша, двокімнатна, світла, простора, з високими стелями, тільки ремонт потрібно було зробити, звісно, коли бабусі нашої не стало.
Дочка Оксана тоді вже студенткою була, зустрічалася з хлопцем, який приходив і допомагав нам з ремонтом. Після закінчення навчання дочка з цим хлопцем подали заяву до РАЦСу, одружилися вони. Ну чому б молодим відразу не переїхати в нове житло?
На тому і вирішили, наш син ще тоді в 10 класі навчався, жив з нами, ще дитина, так можна сказати, йому не до окремого житла було і ми вирішили, що потім якось все владнається якось.
Поки син служив в армії, наша дочка народила дитину. Син Юрко повернувся і знову до нас додому прийшов жити, адже йому не було куди йти, зрозуміло, як до батьків своїх. Він зараз вчиться в коледжі, а тепер почав приводити в свою кімнату своїх друзів і ще свою подружку іноді в гості запрошує.
Щиро кажучи, набридло нам постійне ходіння молоді до нас в квартиру, адже ми люди вже не молоді, нам з батьком спокою хочеться, хочемо відчувати себе комфортно в себе вдома, я стала робити зауваження гостям, яких до нас приводив син.
Юрко став ображатися на мене з чоловіком через це, що, мовляв, бабуся заповіла їм обом свою квартиру, а живе і ній тільки одна сестра там з сім’єю. Я кажу: «Ну то йди туди. Подивимося, як ти там проживеш з маленькою дитиною під одним дахом. Туди ти своїх друзів точно приводити не будеш. Заробляй сам собі на квартиру – ти ж чоловік.» Сидить, ображається на мене, наче я йому щось недобре сказала.
До речі, зараз у сім’ї Оксани не найкращі часи – щось вони часто останнім часом стали сперечатися зі своїм чоловіком. Ось так ось, раптом він піде, їй тоді взагалі потрібна буде якась надійність у цьому житті – свій власний дах над головою. Вона – дівчинка, тим більше з дитиною на руках, вона не вільна на даний час. А Юрко ще не одружений – майже два метри зросту, відучитися зараз, ну чого б не піти працювати, щоб собі квартиру купити. Якщо Оксана зараз залишиться одна, їй же захочеться ще раз особисте життя налагодити, нового чоловіка знайти, щоб сім’я була, ще дітей народить. Ну правда ж?
Через ці молодіжні компанії нашого сина чоловік теж став незадоволеним і прийняв зовсім вже нерозумне, як на мене, рішення: продати бабусину квартиру, рівні частини поділити на дітей і нехай вони собі для житла вносять ці гроші, додають свої і беруть житло в кредит. Нехай роблять, що хочуть, вони вже люди дорослі, ми теж не можемо постійно дбати лише про них, адже самим теж хочеться вже спокою та комфорту.
Чоловік каже мені якось: «Це рівна частка дітей! Заодно і на міцність та надійність зятя перевіримо!» У Оксани основні суперечки через те, що її чоловік не відчуває себе господарем в сім’ї. Хоча він же ремонт робив, у чому проблема? Але мене найбільше засмучує те, як буде доньці це все: знову починати все спочатку, переїжджати, перевозити речі, робити ремонт платити за кредит щомісяця велику суму. А якщо її чоловік все ж залишить, що вона тоді робитиме сама з тим великим кредитом? Тоді ми будемо платити. А так вже є все, навіщо руйнувати те, що дочка вже має?! А якщо навіть і не кине, то куплена в спільному шлюбі квартира буде і на зятя, як на власника, записана, в разі чого то прийдеться ділити. Хіба потрібно так робити?
У нас в родині тепер непорозуміння лише одні: я з чоловіком, дочка з батьком, я з сином і сестра з братом. Дочка сказала батькові: «Хоч, як хоч, а я не з’їду з цієї квартири, мені більше ніде жити з дитиною малою!» Я залишаюся на стороні нашої доньки.
А нещодавно мене здивувала фраза чоловіка: «Дітей треба однаково любити, син для нас – теж дитина!» Так я обожнюю сина! Але вважаю, що шкодувати треба все ж доньку, вона залишиться ні з чим з маленькою дитиною на руках, а чоловік завжди знайде, як бути. Тим більше сина ніхто не жене з квартири, але треба жити за нашими правилами, раз живе з батьками. Не знаю, як переконати в цьому чоловіка. Я хочу хорошого життя для своєї доньки, адже вона жінка, їй важче.
Фото ілюстративне.