Я не збирався кидати дружину, та й зраджувати їй, в принципі, не збирався. Думав, що саме з нею я проживу до кінця свого життя. Адже, як мені здавалося, я любив її по-справжньому. Та життя внесло свої корективи.
Зараз я живу з іншою жінкою. Рік тому я сам подав на розлучення. Сам прийняв рішення піти до іншої і сам тепер пожинаю плоди. Моя дружина навіть не здогадується, як мені погано, на людях я посміхаюся і щосили роблю щасливе обличчя. Хоча насправді хочеться вовком вити. Тільки тепер я усвідомив, що накоїв зі своїм життям. Кинув дружину і сина через швидкоплинне захоплення.
Тоді мені здавалося, що так правильно. У нас з Мариною все якось швидко закрутилося. Вона прийшла в офіс, де я працюю, менеджером. Красива, ефектна, цілеспрямована. І я повівся на все це. Наш роман тривав трохи більше року, а потім вона сказала, що чекає від мене дитину. І тут я вирішив, що це знак. Пішов з сім’ї, у мене народилася донька.
А син тим часом пішов в перший клас – без мене. Ні, я допомагав своїй першій дружині і дитині. Як то кажуть, виконував батьківський обов’язок. А Марина тим часом виставляла в соцмережах наші фото: щасливі обличчя, перші кроки доньки, поїздка на курорт, «сніданок для коханого».
А за всією цією красивою картинкою – вічне невдоволення і постійні непорозуміння. І цьому немає кінця і краю. Ми лаємося з ранку і до вечора, і сніданок зовсім не для мене, а для фото в інстаграмі.
З дитиною Марина займається мало – вона весь час сидить в соцмережах або пропадає в спортзалі на тренуваннях, намагається повернути фігуру у колишню форму. Але треба відзначити, що вона зовсім не набрала зайвих кілограмів після народження дитини, то ж зараз їй той спортзал практично ні до чого.
Моїм життям майже не цікавиться. Працювати не хоче: каже, не для того вона заміж виходила. Загалом, поруч зі мною виявилася не та жінка – егоїстична, показна і лінива.
Одного разу ми приїхали в гості до моїх бабусі і дідуся – так вона не стала вечеряти разом з усіма, гидливо сказала мені, що в квартирі «старими пахне». Зробити зауваження не можна, відразу буде сцена. Поговорити по душах не виходить. Але на вулиці ми щаслива, красива, зразкова пара з дорогущою коляскою (ціна дуже важлива для Марини).
А я все частіше спостерігаю за Любою, моєю першою дружиною. І все більше розумію, кого я втратив. І заради кого. Там дитина, тут дитина. Люба – бухгалтер в хорошій фірмі, синочок – золото. Вдома затишно і в холодильнику завжди смачна вечеря… Син якось мені сказав, що мама дивиться мої сторінки в соцмережах. Плаче, але каже, що тато знайшов своє щастя і треба зрозуміти і пробачити. А яке щастя?
Якби хоч хто-небудь знав, що коїться за красивим кадром моєму житті. Колись на чергову річницю весілля, я подарував Любі незвичайну картину, де ми вже в похилому віці і навколо нас діти і внуки.
Тільки тепер я розумію, що я накоїв. Дві дружини, дві дитини… Як вибратися з цієї ситуації, я не розумію. Знаю лише одне – я сам в усьому винен.
Фото ілюстративне – memblog.
