fbpx
Життєві історії
Я впустила сина пожити в квартиру, яка мені дісталася в спадок від тітки. Все було добре, поки він не привів туди Зіну. Дівчина відразу взялася господарювати, і коли там захотіла пожити кілька днів моя донька, вона сказала, що проти, нехай іде жити в готель

– Ця квартира у мене вже десять років, я її в свій час абсолютно несподівано отримала від своєї бездітної дітки! – розповідає 59-річна Анна Дмитрівна. – Спочатку думала продати, але син старший попросив дозволу пожити в ній: він якраз університет закінчував тоді, тут у нас, в обласному центрі, і захотів в столицю, раз житло там з’явилося. Ну, я і віддала йому ключі. Подумала, продати завжди встигнемо, нерухомість тільки дорожчає завжди, нехай стоїть, тим більше, комуналку син платити буде.

Дітей у Анни Дмитрівни двоє: 34-річний син Павло і дочка Марина, влітку їй буде двадцять п’ять. Живуть вони в регіоні в шестистах кілометрах від столиці. Марина працює вчителькою на малій батьківщині, в столицю не рветься. Павло живе в маминій однокімнатній квартирі. Працює, збирає на своє житло.

Правда, збирає якось по-своєму. Машину купив, раніше багато подорожував, останній рік, правда, зі зрозумілих причин сидить удома. Хоча восени на море вони зі своєю дівчиною Зіною все-таки виїхали, як же без цього.

– З цією Зіною вони вже п’ять років живуть! – розповідає Анна Дмитрівна. – Я спочатку зраділа, коли дізналася. Думала, одружаться, створять сім’ю, будуть разом досягати спільних цілей. Але яке там… Одружитися вони, схоже, не збираються! Я в минулому році вже запитала сина прямо, які у них плани, коли весілля, так він руками замахав: навіщо, мовляв, нам і так добре, штамп в паспорті нічого не вирішує… Ось, так і живуть. Бюджет у них роздільний, дітей народжувати не хочуть, спільне щось купувати – теж. Звичайно, це їхня справа, просто незрозуміло все це. Ні сім’ї фактично немає, ні нажитого не видно.

Кілька разів за ці роки Анна Дмитрівна з чоловіком приїжджали до сина на машині, і весь час Зіна, за її словами, вела себе якось не по-людськи.

– Ми завжди попереджаємо, що їдемо, запитуємо, чи зручно, чи краще в інший день! – розповідає Анна Дмитрівна. – І не з порожніми руками приїжджаємо. То картоплю веземо, то консервацію, то сало… Зіна, як снігова королева! Ніколи не посміхнеться, не поговорить, не розкаже, як справи. Так, ні, дякую, нормально – ось і вся розмова…

– Може, не товариська просто?

– Може… А вже про те, щоб стіл накрити до нашого приїзду, й мови немає. Можна ж приготувати банальний обід? Ну там картоплі наварити, м’яса запекти, салатик який-небудь зробити, тортик купити? Знає, що ми з дороги, їдемо кілька годин. Ночувати ми не залишаємося, в той же день назад…

А цього літа в столицю на кілька тижнів хоче приїхати донька. Скоро у неї почнеться відпустка, у вчителів вона довга. І вирішила вона погуляти по столиці.

Зупинитися Марина планує у брата. Ну, тому що накладно це, в столиці платити за готель, вона ж не на один день їде. Та й навіщо платити, коли є своя квартира?

– Звичайно, я зателефонувала синові, кажу, така справа, Марина хоче приїхати в другій половині червня! – розповідає Анна Дмитрівна. – Розмістіть її там як-небудь у себе, хоч на кухні на дивані. Тісно, ​​але потерпіть, це ненадовго. Син начебто погодився, я дочці передала, що все в порядку. А вранці вона мені і повідомила, що їй дзвонив Павло і від своїх слів відмовився. Сказав сестрі – в готель, мовляв, йди, у нас тісно, ​​Зіна не в захваті. І взагалі, у них, мовляв, сім’я, а ми ліземо, заважаємо їм жити.

Анна Дмитрівна, чесно кажучи, просто у нестямі від емоцій:

– А хто така ця Зіна взагалі, щоб вказувати нам, що робити? – злиться вона. – Ні, я розумію, була б дружина, тоді добре. Але зараз? Вона ніхто і звати ніяк, але – не в захваті, ти поглянь! Сім’я у них! Сім’єю люди стають, коли зареєструють стосунки. А чи не коли з’їдуться жити під одним дахом і скинуться грошима на їжу.

Мати вже й синові подзвонила, влаштувала йому прочухана.

– Коли б вона була твоя дружина, я б слова не сказала! – заявила синові Анна Дмитрівна. – Родину б не турбувала! Але в такій ситуації, як зараз – вибачте. Не в її становищі щось вимагати взагалі! Я взагалі буду її слухати тільки після того, як ти з нею хоча б одружишся.

Фото ілюстративне – 7sisters.

You cannot copy content of this page