fbpx
Життєві історії
Я вперше вийшла заміж в 44 роки. Михайло старший за мене на 17 років. Він вже був розлучений, мав доньку, але вона вже була дорослою, мала свою сім’ю і жила своїм життям. Ми одружилися, розміняли свої дві однокімнатні квартири на одну трикімнатну. Хоч ми вже були немолоді, але жили добре, а потім про мого чоловіка, свого батька, згадала його донька

От скажу щиро, що я дуже не люблю всі ці такі гарні вислови, типу: «Чужих дітей не буває!» Ще й як бувають, багато людей мене зрозуміють!

Наприклад, дочка чоловіка у першому шлюбі мені зовсім чужа людина, хоча вона його рідна дитина. Правда, у мене своїх власних дітей поки немає, і ніколи не буде, але зате у мене є племінниця, вона мені дійсно як рідна донечка, найрідніша людина, можна сказати.

Моєї рідної сестрички рано не стало, і я дівчинку, її рідну донечку, з 12 років ростила, тому що її тато рідний просто залишив.

Зараз моя племінниця вже студентка медінституту, ми з нею постійно на зв’язку, ми з нею дуже гарно ладнаємо усі ці роки. Вона хоч і живе зараз в іншому місті, і вчиться там, але душею ми завжди поруч, вона найрідніша мені людина.

Мені 47 років. До 44 років я заміжньою не була, просто 8 років жила разом з однією людиною, але у нас не склалося, і, з часом, ми просто розбіглися. Потім виховувала свою племінницю, ми з нею жили в моїй однокімнатній квартирі. Вона поїхала вступати навчатися, а у мене в цей час з’явилися гарні стосунки з хорошим чоловіком Михайлом. Хоча він був на 17 років старшим за мене.

Мій Михайло давно був розлучений, мав теж однокімнатну квартиру, одружилися ми з ним. Що мені сподобалося – він став мене опікати, якось так тепло, по-батьківськи до мене стаиввся. Вічно все на собі тягла, і колишнього співмешканця теж, а тут прямо такою впевненою себе відчула, людиною, якій в усьому годили, потакали та доглядали.

Михайло мені відразу чесно зізнався: був одружений, є дочка, вона вже доросла досить, у неї дуже непростий характер, правда, але він її дуже любить. З дружиною він розлучився через її недобрий характер теж, на жаль, і дочка така ж – з норовом.

Доньці Михайла на ту пору було 30 років, теж заміжня, є онук, сім’я живе з матір’ю в обласному містечку. Ну й добре, нас же вони не стосуються? Ні! Я чоловіка дійсно люблю і в планах у нас – прожити разом все життя.

Бігати один до одного в гості – це нерозумно, вирішили ми з Михайлом і відразу одружитися, стали жити жити разом. Розміняли дві свої однокімнатні квартири на одну трикімнатну. Невелику, зате всі кімнати роздільні, місця багато, на майбутнє вистачило б усім.

Ось тут дочка мого чоловіка згадала про свого рідного батька, хоча давно ніякого особливого інтересу до нього не проявляла. Приїхала вона тоді відразу до нас все роздивитися, одна, без сім’ї, нібито у справах. Відразу помітила, що вона до мене якось недобре ставитися. Кілька разів замовляла з батьком про те, що він зробив це необачно – поміняв квартири, адже простіше б було одну здавати в оренду і отримувати за це дуже гарні гроші, а в інший жити!

Хоча я так і не усвідомила, що їй до цього. Її яке діло? Батько колись занедужав, сам відновлювався, вона навіть жодного разу не провідала його, йому друг допомагав встати на ноги. А тепер вона диктує, що йому треба було робити, щоб було краще, але для кого – не зрозуміло! Причому вона йому так говорила, ніби мене поруч немає, просто ігноруючи мою присутність. Її батько, коли пішов з сім’ї, сам залишив їм трикімнатну квартиру, і навіть машину дружині, взяв тільки одну валізу зі своїми речами. І тепер він не має рації?

Гаразд, приїхала-поїхала. Тільки після цього візиту щось вона прониклася любов’ю до свого батька. Стала йому писати і телефонувати мало не щодня, що, мовляв, набридло їй це містечко, хоче переїхати в наш мегаполіс з сім’єю, взяти кредит, але для цього треба пожити десь, влаштуватися, звикнути. Щось взяти в оренду з житла – дорого, але ж є у неї тато рідний з трикімнатною квартирою. Нічого, ми можемо посунутися і на час звільнити пару кімнат. Чоловік радий, а я засмутилася. Я відчуваю людей і відчуваю їх наміри, не для цього його дочка хоче їхати до нас! Якщо вже й оренда їм не по кишені, то і кредит вони точно не зможуть платити.

У неї явно свої плани: батько вже немолодий, має свої недуги, вони зроблять вигляд дбайливих родичів зараз і придумають що завгодно, щоб я залишила цю квартиру. Звичайно, можна було б і назад розміняти квартири, але ми ж з чоловіком не збираємося розлучатися, я хочу жити з ним разом.

Взагалі, я свої думки висловила чоловікові, а він лише обурився. А рідна донька Михайла все засипає його своїми листами і дзвінками, зовсім набридла вже. Чоловік каже, нерозумно все це, не дасть так просто їм попросити мене залишити цю квартиру, але, коли його не стане що мені тоді робити?

Так, я вже думаю – ми справді вчинили необачно, що поміняли свої квартири, але що зроблено, те зроблено. Тепер інша проблема – як хитро зробити, щоб чоловік відмовився від доччиної ідеї приїхати до нас?

Вона мені тут не потрібна, і це зрозуміло, навіть тимчасово я не хочу її бачити у своєму домі. Якби ставилася до мене хоча б з якоюсь повагою, то ласкаво просимо, а то таке враження, що я у неї тата забрала, або у мене корисливі цілі.

А ось те, що у неї користь – я в цьому навіть не сумніваюся зараз навіть ні хвилини. Так що ж мені сказати чоловікові, як зробити так, щоб дочка його не приїхала до нас? Якщо вона буде з нами жити – дороги назад вже не буде для нас.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rieltor.

You cannot copy content of this page