fbpx
Життєві історії
Я влаштувалася на роботу, першою моєю покупкою був холодильник. Я його відразу у свою кімнату поставила, тому що вітчим у них з мамою кімнату поставив замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди

Ми з мамою живемо в квартирі, половина якої належить мені. Житло дісталося нам від батька. Його не стало 10 років тому, після чого ми з мамою вступили в спадщину рівних частках. Тут багато розповідають про те, як важко жити з свекрухою, а у мене з мамою не легше, у нас навіть різні холодильники – у кожного свій.

Я не раз пропонувала продати квартиру і гроші розділити, але вона категорично проти. Каже, що це її дім, і нічого змінювати на старості вона не збирається.

Тоді, 10 років тому, залишившись без чоловіка, що добре заробляв, і батька сімейства довелося важко. Мама ніколи не працювала, матеріальне становище чоловіка дозволяло їй сидіти вдома і займатися будинком.

– І куди мені тепер, – плакалася мама, коли батька не стало, – майже 40 років, куди мене візьмуть? Підлоги мити?

– У мене була пенсія втратою годувальника, але мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів у салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями. Брат її старший допомагав спершу, потім перестав, порадив на роботу вийти. У нього самого сім’я, двоє дітей.

Через рік мама вдруге вийшла заміж. Її чоловік Микола працював, заробляв непогано, то ж проблема з нестачею грошей була вирішена. У мене з дядьком Миколою стосунки були прохолодними.

– Знайомся, – сказала мама приблизно через рік 15-ти річної Ганні, – це дядько Діма і він житиме з нами.

Жінка вирішила проблему нестачі грошей по-своєму: вийшла заміж. Дмитро працював і заробляв, але з падчеркою стосунки у чоловіка не складалися. Коли я закінчила школу, хотіла поступати в університет, але дядько Микола був проти, мама стала на його сторону.

– Ну і промовчи зайвий раз, не сперечайся. Він добрий, він нас годує.

Відучилася я у коледжі замість університету, пішла працювати. І всі ці роки вважалося, що вітчим мене годує. Він скрупульозно підраховував, у що йому обходиться моє утримання.

Коли я влаштувалася на роботу, першою моєю покупкою був холодильник. Я його відразу у свою кімнату поставила, тому що вітчим у них з мамою кімнату врізав замок і наш, ще батьком куплений холодильник, поставив туди.

– Працюєш – от і харчуйся на свої. І готуй сама, – сказав вітчим.

І мама знову промовчала, і продовжувала мовчати, коли дядько Микола мені пред’являв рахунки за комуналку, за якими я мала віддавати йому гроші.

Нещодавно вітчим втратив роботу, тепер у них зовсім немає грошей. Мама легко могла зайти до мене в кімнату і взяти продукти з мого холодильника. До того ж, комунальні платежі повністю лягли на мене.

Я пішла і рахунки розділила, і двері нові поставила в свою кімнату, і замок. Скільки можна? 8 місяців сидить без роботи вітчим.

– Як ти можеш, – обурилася мама, – так, Миколі зараз важко. Але ми так йому зобов’язані! Він тебе ростив, годував. Ми маємо йому допомогти, а ти холодильник замкнула.

– От і допомагай, – кажу, – він тебе годував, а я йому нічим не зобов’язана.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page