fbpx
Життєві історії
Я влаштувалася на гарну роботу і стала дуже добре заробляти, а мій чоловік працював звичайним робочим на СТО. Свої гроші я витрачала лише на себе: купувала дорогий одяг, косметику. На корпоративи я завжди ходила сама, бо соромилася свого чоловіка, усім розповідала, що він директор СТО і дуже зайнята людина. А одного дня ми з колегами їхали на презентацію і в нас спустило колесо. Ми заїхали на найближче СТО і до нас вибіг мій чоловік у старому брудному комбінезоні. Дмитро з усмішкою підійшов до мене. Я зробила вигляд, що не знаю його і він все зрозумів. Цілий вечір колеги перешіптувалися і посміхалися у мене за спиною. А я не знала, як мені іти додому

Так склалося, що я дуже рано вийшла заміж. Дмитро був моїм однокласником і першим щирим коханням. Назвати його розумним та перспективним я не можу, але він був красивим і з таким характером, який подобається дівчатам.

А я була зовсім молодою дівчиною, тому не зважала на те, а просто щиро закохалася в Дмитра.

Ми зіграли небагате весілля, адже грошей у наших батьків багато не було. А незабаром після нашого одруження, у нас з’явився маленький синочок і я стала найщасливішою жінкою на світі.

Поки я сиділа в декреті, мій Дмитро намагався заробити грошей де тільки можна було, він влаштувався на роботу на СТО і ще й шукав підробітки всякі. Звичайно, що навчатися він нікуди не пішов, бо нам потрібні були гроші на життя і чоловік їх заробляв. Без хліба ми не сиділи, хоча на все не вистачало. Але нам ще й батьки допомагали в усьому, тому ми жили не гірші ніж інші люди.

Роки наші йшли – дитина підросла, і на сімейній раді було вирішено відправити мене в університет, щоб я могла отримати хорошу освіту. Я із задоволенням погодилася на це, бо ще й вдома сидіти мені вже набридло, хотілося поміж людей.

Я довго думала і вибрала для себе перспективну спеціальність – економіку і вчилася всі ці роки на стаціонарі.

Чоловік весь цей період забезпечував один нашу сім’ю, оплачував моє навчання і займався нашою дитиною – в загальному, робив все для того, що б я нічого не пропустила в активному студентському житті.

Минули роки і я закінчила навчання, та зі своїм червоним дипломом без особливих зусиль я відразу знайшла роботу в дуже великій фірмі на непоганій посаді. Я була дуже здібною працівницею і швидко вийшла на рівень головного економіста в нашому найбільшому офісі і, природно, на дуже хорошу зарплату. До слова сказати, мої доходи в рази перевищували дохід мого чоловіка і мене це спочатку дуже навіть радувало.

І виходило так, що при кожній слушній нагоді я нагадувала Дмитрові про те, що я заробляю набагато більше за нього. Він лише посміхався і хвалив мене за це, повторював щоразу, що дуже пишається мною.

Свій заробіток я, в основному, витрачала на себе – потрібно було відповідати рівню своїх колег. Я ніколи не економила ні на своїх дорогих речах, ні на недешевих салонах краси. Тому видавати себе за дуже забезпечену жінку було не складно. А мій Дмитро так і залишився працювати на тому ж СТО та ніяких кар’єрних зрушень у нього за останні 8 років нашого спільного життя так і не відбулося. Він пишався мною розумницею – красунею і робив все по будинку, щоб не обтяжувати мене побутовими домашніми клопотами. Навіть коли дочка недобре себе почувала саме він, а не я, сидів з нашою дитиною вдома.

Я була дуже вдячна своєму Дмитрові за це, але все ж мене дещо згодом почало турбувати, про що я навіть сама собі не могла зізнатися.

На роботі я не особливо розповідала про своє особисте життя, що відбувається в моєму домі. Про те, що я заміжня і у мене є синок мої колеги всі знали, але більше я їм нічого зовсім не розповідала.

На корпоративи, які були частенько у нас на роботі, я завжди ходила одна, пояснюючи це дуже серйозною зайнятістю свого чоловіка, усім говорила, що в нього справ дуже багато. Трохи прикрасивши все в яскравих тонах, я скромно називала його власником СТО, розповідала про прекрасний відпочинок десь разом з ним за кордоном, то дорогий ресторан з ним відвідувала.

Мене і моїх колег на роботі, можливо, вся ця вигадана історія влаштовувала, правда, до якогось певного моменту.

В один прекрасний день я разом зі своїми співробітниками їхала на переговори, на службовому авто. По дорозі сталася малесенька неприємність, і у нас спустилося колесо і його потрібно було заклеїти добре. Ми під’їхали до найближчого СТО і, як на зло, це була саме та техстанція, де працював мій чоловік, Дмитро. Я просто не знала, куди себе подіти від незручності.

Колеги вирішили вийти на каву, ну і я, природно, вийшла з машини з ними. І тут обслуговувати наш автомобіль вийшов ніхто інший, як мій чоловік. Він одразу впізнав мене і підбіг поцілувати і обійняти. Це була ще та картина: я в гарній сукні і мій весь вимазаний маслом «начальник» в старому брудному робочому комбінезоні. Годі й казати вже про те, що здивуванню моїх колег не було меж.

Я швидко відвела його в сторону і попросила полагодити нашу машину, без будь-яких розмов зі мною. Він все відразу зрозумів без зайвих слів. Дмитро зрозумів, що я його соромлюся.

Я ледве досиділа до кінця робочого дня, який не обійшовся без усмішок від моїх колег. Коли прийшла додому – мій Дмитро зробив вигляд, що нічого не сталося, і поводився як зазвичай. Від цього я злилася ще більше. Мене не покидало почуття сорому і розчарування за мого чоловіка. Я спробувала з ним поговорити на цю тему щиро та відверто, натякнула, що можливо пора і йому змінюватися і до чогось прагнути в цьому житті.

Але Дмитро відповів, що любить свою роботу і йому вистачає грошей на життя. Його все влаштовує, а якщо мені це не подобається, то це лише моя проблема.

Зараз я навіть не знаю, як мені бути. З одного боку мій чоловік, якого я щиро кохаю і якому дуже вдячна за все і який зробив все можливе, щоб я мала хорошу кар’єру. Він пожертвував своїм життєвим успіхом заради мене. А з іншого – я вже не якась там маленька дівчинка, я вже самостійна жінка, яка хоче кращого життя. Мені хочеться, щоб і мій чоловік прагнув до кращого, хотів змінюватися, шукав хорошу роботу і будував кар’єру, а йому це не потрібно.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – leftpenza.

You cannot copy content of this page
facebook