fbpx
Життєві історії
Я вкладала дитину спати і йшла навшпиньках на кухню, з ноутбуком. Чоловік заходив слідом за мною, ставив чайник, заварював чай ​і сідав зі мною спілкуватися. Коли я була в другому декреті, мені запропонували роботу на кілька годин. Порадившись з чоловіком, я погодилася, адже нам потрібно було сплачувати за квартиру. Але поєднувати роботу з материнством було важко, а чоловік мені зовсім не допомагав

Щоб не жити по чужих квартирах, ми з чоловіком наважилися взяти житло в кредит. До того ж, у нас народилася друга дитина, то ж останні кілька років ми змушені жити в режимі значної економії.

Грошей в обріз, рахуємо кожну копійку, щоб вкластися в бюджет. Я в декреті, працював лише чоловік. І тут – дзвінок від мого роботодавця. «Потрібен співробітник на віддалену роботу. Платити будемо повз каси, щоб зберегти тобі виплати декретних. Сума невелика, але якщо все піде добре, дохід збільшиться».

Я почала думати. На мені двоє дітей, ні хвилинки вільної немає. Але і гроші не зайві. Вирішила з чоловіком порадитися. Він прийняв цю новину з величезною радістю.

«Навіть не думай відмовлятися, гроші нам конче потрібні! Кілька годин на день, коли старший в школі, а молодший спить, ти зможеш знайти! Я тобі допоможу, буду з коляскою гуляти» – запевнив мене він.

Я подзвонила начальнику і сказала, що готова приступити до роботи. Працювала по 2-3 години зранку і ввечері. З першої зарплати вирішила купити собі нову сукню, так як давно нічого собі не купувала. Але чоловік випередив мене, сказавши, що із своєї зарплати він оплатить кредит на дострокове погашення. А я свої зароблені гроші маю витратити на комуналку, на шкільне харчування для старшого сина і памперси для молодшого.

Я погодилася. Що може бути важливіше власної квартири, в якій ми живемо? Кілька місяців поспіль я працювала в режимі робота, але була надзвичайно горда тим, що встигаю на двох фронтах. І гроші заробляю, і з хлопцями справляюся. Але з кожним днем ​​у мене все більше складалося враження, що чоловік зневажливо ставиться до моєї роботи.

«Вимкни комп’ютер, розігрій мені вечерю!», «Пограйся з дитиною, я на роботі втомився. Пізніше роботу доробиш», «Скачай серіал, відійди нарешті від комп’ютера».

Я вкладала дитину спати і йшла навшпиньках на кухню, з ноутбуком. Чоловік заходив слідом за мною, ставив чайник на вогонь, заварював чай ​​в великий кухоль і сідав зі мною спілкуватися.

«Ти не бачиш, що я зайнята?» – натякала я.

«Я що, вже зі своєю дружиною не маю права поговорити? Може, мені взагалі, з дому піти?», – нетерпляче висловлювався чоловік.

Дуже часто мені була потрібна концентрація в цілковитій тиші. А він вмикав телевізор і клацав канали. Я не витримала, все йому висловила. Що мені тепер складно поєднувати догляд за дітьми, домашні справи і роботу, а він ще й заважає мені. І що я почула у відповідь?

«Якщо складно, так відмовся. І взагалі, нам ці гроші погоди не роблять. Краще вдома прибери, он за телевізором скільки пилу».

Відмовлятися від роботи я не стала. Але на чоловіка образу затаїла. Можливо, в 33 роки і не можна по клацанню пальців стати чуйним і уважним. Але пил за телевізором точно можна протерти.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page