fbpx
Життєві історії
Я віддавала огірки з свого городу сестрі, а вона сказала, що вони гірчать, і навіть на засолювання їй не згодилися. Тепер я вирішила, що не буду допомагати Людмилі

Моя сестра Людмила молодша за мене на чотири роки. У нас давно свої сім’ї, чоловіки, діти, робота та інше. Сестра живе на території чоловіка, а ми з моїм живемо в квартирі, за яку виплачуємо кредит, а до цього у його тітки знімали квартиру.

Мені зараз 36 років, двох дітей народила, з другого декрету тільки вийшла на роботу. З грошима важко. Добре хоч, що у свекрів свій будинок і город. Хоч якась підмога для сімейного бюджету.

– Свекрусі все важче з кожним роком, – поділилася я якось з мамою, – город майже повністю був на нас з Михайлом.

– Зате все своє, – подає голос Людмила, – а я скільки разів тебе просила: посади і на мою долю картопельки, зелені всякої, що тобі важко чи що? У мене все з ринку, а сестра рідна допомогти не хоче.

– І правда, доню, – каже мама, – посадила б і для сестри грядочку-другу, а вже прибрати вона допоможе!

Ага, допоможе. Було вже: віддавала їй огірки, так вона нарікала, що гірчать, навіть на засолювання не згодилися. А ще було: мій чоловік сказав при сестрі і тещі про те, що йому за гарною ціною м’ясо пропонують.

– Давай візьмемо, – каже Михайло, – дешево ж, поставимо в холодильник, нехай буде. Відразу ніби й дорого віддавати, зате потім буде вигода.

– Ой, а візьміть і мені! – просить тут же Людмила.

І мама дивиться так очікувально: допоможи, сестра ж, віддасть гроші. Ну я повірила. Взяли ми багато, в нашому холодильнику точно місця не вистачить все зберігати.

Я Людмилі подзвонила, мовляв, привезли, забирай. Тут же сестра приїхала, тільки грошей за м’ясо я довго чекала.

– Ось завжди вона так робила, – скаржилася я чоловікові, – «і мені теж», «і на мою долю», «і я хочу». Я час витрачаю, на свої, з обіцянкою на подальшу віддачу купую, а вона віддає через п’ятирічку, та ще з таким виглядом, ніби я у неї займала. Нічого більше робити для неї не буду!

Не спілкувалися ми з сестрою кілька місяців, а тут недавно мама ювілей святкувала, так що волею-неволею, а сім’ями зібралися разом.

– Ну як справи? – розпитувала мама за столом. – Ну і добре, що на роботу вийшла. Може жити легше будете. Як сваха? Занедужала?

– Щось таке, – кажу, – в цьому році навіть розсаду не посіяла. Я вже сама приготувала і горщики, і насіння у неї забрала. Михайло мені поперек підвіконня на кухні зробив полки, буду сама розсаду вирощувати. Перці на цьому тижні вже посіяла.

– А ми з чоловіком ділянку купили, – похвалилася сестра, – тепер не буду в тебе просити ні картопельку, ні зелень. Сама всім обзаведуся. Будиночок там старий, але ми і будуватися збираємося. Син підросте – йому квартиру залишимо, а самі – в будинок.

Ну купили і купили. Поговорили, посиділи, начебто мирно обійшлося. А через два дні Людмила мені подзвонила. З черговим проханням:

– Ти похвалилася, а я ж в городніх справах новачок зовсім. Вже ти виручи, посій розсаду і для мене!

– Ні, – відповідаю, – ні на чию частку я нічого сіяти не буду. Це не складно, відкрий інтернет, почитай, купи насіння і від сьогодні сама. Ти ж зібралася незабаром жити в будинку, так що все одно доведеться вчитися.

– Тобі шкода чи що? – сестра образилася. – Раз в 5 років звернулася з проханням до рідної сестри та відмовила в допомозі!

Відмовила. І мамі, яка зателефонувала слідом з тим же проханням відповіла: нічого ні на чию частку робити не буду, нехай Людмила вчиться сама.

– Я її добре знаю, – кажу мамі, – потім виявиться, що їй або сорт не той, або моя розсада не прийнялася, або їй місця не вистачило, або про неї і зовсім забули. Не вміє? Ніде? Не хоче? Які проблеми? Навесні на ринку Людмила купить будь-яку розсаду, в будь-якій кількості.

Я вважаю, що я все правильно зробила.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page