fbpx

Я віддала рік за чоловіком, і планувала ще доробити до пенсії кілька років, а потім поїхати в Італію на заробітки. Та, нещодавно мене знайшов мій перший чоловік. Михайло сам прийшов до мене, сказав, що має серйозну розмову. Він розповів, що так і не одружився, а весь цей час лише про мене і думав, слідкував за мною, знав про мене і про мою сім’ю все. – Прости мене, – сказав Михайло. – Маю я перед тобою гріх, тому і не став тебе зупиняти, коли ти вирішила піти від мене

В моєму житті так склалося, що я два рази заміж виходила. Але, як кажуть, від долі не втечеш.

З своїм першим чоловіком ми прожили майже 2 роки, але розлучилися.

Ми з ним були родом з одного села, Михайло був старшим за мене на 3 роки. Після кількох місяців побачень, він зробив мені пропозицію, і старостів прислав.

Батьки мої зраділи, стали готуватися до весілля. Все було в кращих традиціях – палатка, накрита на моєму подвір’ї, 300 гостей (половину з яких я взагалі не знала), шлюб у церкві, весільні музики до ранку.

В селі вважалося, що чим пишніше весілля, тим щасливіше буде життя у молодих. Але у нас, чомусь, це правило не спрацювало.

Напевно, основною проблемою було те, що у нас з Михайлом не було дітей, а я дуже хотіла. І замість того, щоб шукати якийсь вихід (правда, тоді не було таких можливостей, як зараз), ми стали звинувачувати одне одного.

Сварки між нами не припинялися, і я вирішила, що нам краще розлучитися.

Що тут почалося! В селі заговорити про розлучення – це було щось неможливе. І мої батьки, і батьки мого чоловіка наполягали на тому, що нам не можна розходитися, адже ми вінчані.

Та я прийняла рішення, подала на розлучення, поїхала з села, влаштувалася в місті на роботу, і стала там жити новим життям.

Невдовзі я зустріла Петра. Він працював зі мною. Хлопець був моїм ровесником, ще ніколи не був одруженим.

Між нами виникла симпатія, і ми розписалися. Тепер уже все було значно скромніше, бо мої батьки і знати мене не хотіли, після того, що я зробила. А батьки Петра мене не прийняли, через те, що я вже розлучена, бо не про таку невістку вони мріяли.

Тож, нам нічого не залишалося, як самим давати собі раду в житті, не сподіваючись ні на кого.

У нас з Петром народилося двоє діточок, я таки стала матір’ю, і це для мене в житті дуже важливо.

Все у нас було дуже добре, я була щасливою поряд з Петром, але була одна дивна річ – мені постійно снився мій перший чоловік. У снах я або виходила за нього заміж, або була його дружиною.

Ці сни снилися мені настільки часто, що я вже почала хвилюватися. Навіть до священника пішла, все йому розповіла, а він мені сказав, що маю я гріх великий, бо живу з чоловіком без шлюбу, і дітей в гріху народила.

Священник радив мені розірвати церковний шлюб з Михайлом, і обвінчатися з Петром. Я вже майже погодилася на це, бо ті сни справді мене дуже вимучили. Але коли я дізналася, як все це важко, і скільки це коштує, то я передумала.

Петру навіть нічого не казала, так ми собі і жили. Але ті сни про Михайла не переставали снитися.

Прожили ми разом 30 років, дітей одружили, і здавалося, час пожити для себе нарешті настав, та, не судилося. Не стало мого Петра…

Все сталося настільки раптово, що я довго не могла оговтатися, і якби не мої діти, я просто не знаю, як би я це пережила.

Я віддала рік за чоловіком, і планувала ще доробити до пенсії кілька років, а потім поїхати в Італію на заробітки.

Та, нещодавно мене знайшов мій перший чоловік. Михайло сам прийшов до мене, сказав, що має серйозну розмову.

Він розповів, що так і не одружився, а весь цей час лише про мене і думав, слідкував за мною, знав про мене і про мою сім’ю все.

– Прости мене, – сказав Михайло. – Маю я перед тобою гріх… Бо знав ще до одруження, що не можу мати дітей, але тобі нічого не сказав, бо любив дуже, і втратити не хотів. Та я знав, як ти діточок хочеш, тому і не став тебе зупиняти, коли ти вирішила піти від мене.

Михайло опустив голову, по його зморшкуватому обличчі пробігла зрадлива сльоза.

– Заплатив я за все сповна, самотністю заплатив. А це дуже страшно… А тепер, прошу тебе, повернися до мене, і давай, хоч старість ми проведемо щасливо. Я і тебе любити буду, і дітей твоїх, як рідних, буду сприймати. Прошу лише, подумай… Я і гроші маю, наскладав за життя, так що ми бідувати не будемо точно.

Я не знала, що відповісти, бо такого повороту долі я аж ніяк не очікувала. Сказала Михайлові, щоб дав мені час подумати.

Мені важко прийняти рішення. А що б ви вчинили на моєму місці?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube. 

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page