Мені 46 років, у мене є чоловік і двоє дітей.

Я давно живу в місті, і навіть не сподівалася, що мені в подарунок прийде спадщина у вигляді будиночка в селі.

Відписала мені свій будинок моя тітка, якої нещодавно не стало.

Тітку Тамару я бачила дуже давно, ще в дитинстві.

Знала, що у неї є син, тому вельми здивувалася, коли заповіт тітка зробила не на рідного сина, а на мене.

Я навіть в останню путь не приїхала її провести, бо мені ніхто не повідомив.

Батька мого давно немає, а мама вже років 15 як на заробітках в Італії, то ж зв’язок з родичами з села ми давно втратили. І тут такий сюрприз.

Я відразу зрозуміла, що тут щось не так, і поїхала в село, щоб все з’ясувати.

Спочатку оглянула будинок – він був великий, але в доволі занедбаному стані, бо останні кілька років тітка Тамара жила одна.

Навколо будинку було велике подвір’я, теж запущене, але красивий вигляд навколо. Був великий сад, і город, приблизно 15 соток.

Я так прикинула, що жити там я не збираюся, бо у мене є своя квартира. Але якщо продати цей будинок, то можна виручити непогану суму.

Та спочатку я вирішила про все розпитати сусідку. Сусіди – то такі люди, які знають практично все.

В розмові я з’ясувала цікавий факт – тітка Тамара купу років не спілкувалася з своїм сином. А все тому, що він одружився без її благословення.

Родичці не сподобалася невістка, тому вона на багато років викреслила з свого життя і сина, і невістку, і внуків. А тепер ще й без спадщини їх лишила.

Я не могла повірити, що таке взагалі буває! Як рідна мама могла так вчинити з сином і внуками?

Тоді я знайшла сина тітки Тамари. Вони з дружиною живуть в тому ж селі, разом з батьками дружини.

Степан виявився доволі приємним чоловіком. На моє запитання – чому мама так вчинила, лише розводив руками, мовляв, така вона собі була людина – вперта і затята.

Степан каже, що за цей довгий період він не раз робив спроби налагодити стосунки з матір’ю, але вона його проганяла з свого двору.

Коли мама захворіла, Степан таємно давав гроші сусідці, а та купувала ліки.

І потім, коли в останню путь проводжали, він також все зробив за свій кошт, хоча знав наперед, що будинок мама записала не йому. Та по-іншому вчинити він не міг, адже це – його мама.

Степан відразу мене заспокоїв, що зла на мене не тримає, бо знає, що я тут ні до чого.

Додому я повернулася дещо ошелешена від цієї історії.

Поговорила з чоловіком, і ми вирішили відмовитися від цієї спадщини на користь Степана.

Думаю, в цьому випадку так буде правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.