fbpx
Життєві історії
Я вдруге вийшла заміж. Я у свого чоловіка теж друга дружина, але від першого шлюбу у нього залишився маленький син. Скільки душі, любові та турботи, я вклала в цю людину. Але минули роки і я тепер розплачуюся за це

Я вийшла заміж другий раз. Перше моє заміжжя виявилося, на жаль, зовсім невдалим. З чоловіком ми ніколи особливо не ладнали, тому після декількох місяців подружнього життя ми вирішили мирно розійтися в різні боки. Як не дивно, але зараз ми дуже хороші друзі і можемо звертатися один до одного за допомогою та порадою у будь який час. Завжди одне одного підтримуємо в усьому.

Після розлучення я довгий час жила одна, вже навіть змирилася з цим, єдина думка, щоб знайти чоловіка, наводила на мене справжній сум, адже я думала, що якась серйозна проблема в мені, що я зробила якусь помилку. Я подумала, що варто отримати вищу освіту, хоч вже була не молодою, потім вступила до університету на заочну форму навчання, добре вчилася, старалася. А після закінчення навчання я влаштувалася на дуже добру роботу. Так і закрутилася моє доросле життя. Я і не помітила, як зустріла свої 30 років.

А якось на роботі я познайомилася з чоловіком. Він був теж одружений колись, а зараз розлучений, з тією лише різницею, що на руках у нього залишився малий дворічний синочок. Ми якось швидко знайшли спільну мову з ним і стали хорошими друзями. Поступово ці відносини переросли в сімейні. Згодом я вийшла заміж вдруге саме за нього і відразу у нас з’явилася спільна дитина.

Як не дивно, але з сином свого чоловіка я дуже швидко порозумілася. Він називав мене мамою, і я відчувала себе дуже потрібною людиною в їх сім’ї.

Минали роки. Зараз цьому хлопчику вже 14 років. У нього дуже непростий характер, але я намагаюся допомагати йому. Ось тільки хороших відносин між нами останнім часом я не спостерігаю зовсім, все дуже змінилося з часом.

Він став якимись недобрим та непривітним по відношенню до мене. Але це все проходить. Я сама знаю на власному досвіді, що в дітей є перехідний вік, він дуже не простий, складний для батьків, коли вони взагалі нікого не слухаються. У мене є молодший брат, з яким ми все це проходили. Тому, досвід спілкування з такими дітьми у мене є.

Але вся складність в тому, що мій син, а я його саме таким і вважаю, став постійно мені нагадувати, що я йому ніхто, я ніякого діла до нього не маю, адже для нього я зовсім чужа людина, і слухати він мене не збирається зовсім. На всі мої зауваження він просто або не звертає уваги, або тут же починає робити все навпаки, таке враження, що хоче показати мені свою незгоду.

Спробувала поскаржитися чоловіку на поведінку сина. Але його відповідь мене засмутила геть. Він з незворушним спокоєм сказав, щоб я просто не лізла до хлопця! Мені стало дуже прикро. Я ці слова сприймаю, як натяк на те, що хоч я і частинка сім’ї, але виходить що не рідна людина.

Значить, поки він був маленьким і потребував допомоги, турботи та тепла матері, я була потрібна і мамою називалася. А тепер, коли він практично став самостійним та подорослішав, то я виявилася непотрібною і чужою тіткою? Ось чого-чого, а такого я точно не очікувала від близьких людей. Я з самого початку полюбила цю дитину. Я ні на одну секунду за ці дванадцять років жодного разу не відчула ні крапельки злоби чи роздратування до нього. А тепер мене не потрібно ні слухати, ні поважати. Так виходить?

Я ще розумію, що він дитина, не дуже добре усвідомлює свої дії. Але ж його батько, він то має розуміти, що все це дуже недобре, так не має бути! Невже мій чоловік не розуміє, що приносить мені таким ставленням сильний смуток! Я просто дуже хвилююся, що вони просто так легко викреслять мене зі свого життя, і я стану знову самотньою, нікому не потрібною.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page