Але сестра мого чоловіка вирішила, що ми маємо жити в маленькій кімнатці на балконі. На всі навіть невисловлені невдоволення свекруха парирувала – це її батьківський дім. Я терпіла 30 років, життя само розставило все по своїх місцях
Людська заздрість і жадібність не має кордонів. А потім дивуються, мовляв, чому немає щастя у мене. А звідки бути цьому щастю, коли ти своїми жадібними руками свою карму псувала. Джерело
Вийшла я заміж і прийшла жити в сім’ю чоловіка. Нам виділили маленьку спальню 10 квадратних метрів. А у великій свекор і свекруха.
Мене попередили, щоб я не зазіхнула на їхню кімнату. Чесно кажучи, я й не зазіхала. Навіщо мені 22-метрова спальня.
Але зовиця вважала, що і маленької кімнати нам багато. Казала, що це була її кімната і після одруження брата їй довелося перебратися на балкон, де була зроблена зручна кімнатка.
Я їй запропонувала, хочеш ми туди перейдемо, але чоловік був проти, вважаючи що ми будемо у всіх на виду.
Зовиця вирішила, що наша кімната найкраще місце для її підготовки до іспитів і я не могла навіть увійти в свою кімнату, лягти або відпочити.
Скаржитися було марно.
Принцесі не можна сперечатися. Так і жили. Зовиця тільки хмуро дивилася і плювати хотіла на всіх. Так пройшли кілька років і, коли я дізналася, що вона виходить заміж, щастю моєму не було меж.
На всі навіть невисловлені невдоволення свекруха парирувала, це її батьківський дім. Потім під час перебудови зовиця з чоловіком, дитиною і новим пузом перебралася в Америку.
Я не лізла ні в що, та й не могла – свекруха і зовиця мене б порвали в секунду. Від чоловіка ніякої підтримки. Так що краще було відсторонитися.
Перед від’їздом вони зібрали все антикварне срібло, золото, картини, все що було вдома цінного успадкованого від діда мого свекра, упакували, і забрали собі.
Єдиний раз, коли чоловік сказав, хоча б те, що від діда залишили б на пам’ять моїм дітям. На що мені було висловлено велике фі. Свекруха раз на рік на три місяці летить в Америку, до дочки і це був найпрекрасніший час.
У перший раз пам’ятаю, я півдня сиділа на кухні, не вірячи своєму щастю і тиші. У ці райські канікули ми з чоловіком жили душа в душу. Так і пройшли 30 років.
Зовиця тільки одного разу приїхала на кшталт відвідати хворого батька і її не було на його хованні, ні на свекрухи. А навіщо? Вона по Європах гуляла, антикваріат набувала і раділа життю. Та Бог з нею. Нехай насолоджується, але подалі від нас, думала я.
Вона не пам’ятала, що у неї брат, племінники, навіщо. Потім, коли у неї почався розлад з чоловіком, з дітьми, проблеми зі здоров’ям вона згадала про брата і про батьківську хату.
Приїхала, відпочити від скандалів і погуляти спочатку на місяць, а потім на пів року. Вирішила жити у нас. Вона перетворила наше життя на справжнє пекло, ми з чоловіком мало не розлучилися. Але я не про це.
У перший же день вона мені каже, послухай, мати моя колись подарувала тобі каблучку з рубіном. Де вона? Я витягла зі скриньки. Вона жадібно взяла і каже, а чому рубін такий маленький.
Я кажу, яка була, така і залишилася. Я її не ношу. А вона, а я думала, що там великий камінь. Запропонувала, візьми, а вона, ні, не хочу, немає цінності.
А все що свекруха кожен раз, здираючи з нас везла, їй довелося продати, коли вони збанкрутували. Нічого не залишилося фамільного, що з брата здирала, ні золота, ні дорогих речей, куплених в Європі, ні сімейного щастя (чоловік продав все цінне, йде шлюборозлучний процес), і нормальних відносин з дітьми (у сина проблеми, і дружина старша за нього на 10 років). Дочка, якій наплювати на всіх.
Все повертається бумерангом. Що сієш, те й пожинаємо.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
