Останнім часом мене не покидає думка, що в моїй родині не все гаразд.
Ми з чоловіком зараз живемо самі у нашому заміському будинку. Маємо трьох дорослих дітей, які давно живуть окремо.
З нами ніхто з дітей не виявив бажання залишитися, хоча дім у нас доволі великий. Зараз такий час, що всі окремо жити хочуть.
Добре, що у нас з чоловіком була така можливість, і ми всім нашим дітям допомогли купити по квартирі. Так що всі вони житлом забезпечені, і ми нікого не обділили.
Плануємо в свій час і наш будинок переписати на трьох наших дітей в рівних частках.
А непокоїть мене те, що наші діти між собою не спілкуються, не ходять один до одного в гості, не цікавляться справами один одного.
Ну добре, нехай би син відділився від сестер, я би це ще могла якось пояснити, але і дві мої доньки теж між собою не спілкуються.
Просто не можу зрозуміти, що відбувається, чому вони поводять себе так відсторонено?
В дитинстві всі троє вони були дуже дружніми, ніколи навіть не сперечалися, допомагали одне одному.
Я дивилася на них і мріяла, як вони виростуть, у них з’являться власні сім’ї, і ми однією великою родиною будем збиратися у нас вдома.
Та зібрати всіх дітей разом виявилося неабиякою проблемою, я навіть на великі свята їх всіх не можу скликати, що разом посидіти.
А нещодавно у чоловіка день народження був, ювілей, і я вирішила, що це чудова нагода зібрати всіх дітей разом.
Щоправда, вони не відмовили, прийшли усі, батька привітали.
Але посиділи годинку і збиратися стали. Я скільки всього наготувала, старалася, думала – посидимо, поговоримо, а вони кількома словами між собою перекинулися, і на цьому все.
Я ледве їх вмовила на торт почекати, адже я пекла, старалася.
Не розумію, чому в нашій сім’ї діти так віддалилися одне від одного? Що ми з чоловіком не так зробили?
А як у ваших родинах? Діти спілкуються між собою?
І що мені робити, щоб стали великою, дружною сім’єю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.