fbpx

Я в Чехії більше років була на заробітках, а, нещодавно, захворіла, попала в стаціонар. Лежу, так сумно на душі, ніхто й не підійде. Думаю – як тільки одужаю, відразу все кидаю і їду додому, адже недалеко від Ужгорода живу. Та, як стало мені краще, змінилося все

Я в Чехії на заробітках вже більше року. Приїхала сюди ніби й зі спокійного села, адже живемо ми недалеко біля Ужгорода, але життя моє непросте.

Донька моя нещодавно розлучилася, залишилася з двома малими дітьми.

Мій зять в Німеччині працював давно, він вже чимало років там на заробітках, але додому повертатися довго не хотів.

Все розповідав, що роботи має багато, а то казав, що господар довго грошей не виплачує, тому він має закінчити будівництво його будинку, щоб той повністю розрахувався, бо грошей не побачить вони.

Як би там не було в чоловіка, але моя донька цього також залишати не хотіла, але зять не кликав Ірину до себе. Не дивлячись, що останні майже 2 роки усі жінки їхали за кордон, чоловік моєї доньки відмовляв її в цьому.

Він казав, що це лише добре на словах говорять люди, а насправді українцям зараз дуже важко в Німеччині, мовляв донька сама з двома дітьми не впорається там, а він не зможе їй нічим допомогти, адже постійно на роботі працює.

В кінці всього цього цирку, виявилося, що зять з іншою вже давно живе, то ще й жінка з нашого села, його однокласниця, яка до батьків поїхала туди жити. Ми, випадково, про це дізналися від сусідів своїх, хтось таки їм про це доказав.

Донька моя дуже сумувала тоді, так як жила вона в свекрів, більше не хотіла там залишатися, а повернулася жити до мене, з двома малими дітьми.

Важко їй дуло, адже чоловік, коли дізнався, що ми все знаємо і йому нічого брехати вже не потрібно, о геть перестав гроші висилати навіть на дітей, хоча до того висилав якісь копійки.

Згодом ми дізналися, що вони дитину чекають, тому з Іриною добре розуміли, що зять в Україну вже не повернеться і нам самим потрібно вже дбати про дітей.

Я сама пенсіонерка, чоловіка немає давно, донька працювати не може, їй потрібно сидіти з дітьми, та й в селі для неї роботи, як такої немає, а садочок далеко в сусідньому селі.

Діти там часто хворіють зараз, тому більше вдома з ними сидить, ніж вони туди ходять.

У нас багато жінок в Чехії багато років на заробітках, я сама ніколи не хотіла туди, та й не була за кордоном, але сусідка покликала до себе мене. Мовляв, бачу, що вам зараз так важко, поїхали зі мною, я тобі допоможу знайти роботу, проблем зараз з візами не має, українців добре там сприймають, сказала, що гарно зароблю нам на життя і жити буде легше і мені, і доньці, і онукам моїм, ще й відкласти щось зможу.

Я погодилася і поїхала, мріючи, що зможу нам усім покращити життя і донька з онуками мені вдячні за це будуть.

Я гарно стала заробляти, таких грошей ніколи в руках не тримала. Собі трішки залишала, а решту відсилала доньці.

Ірина зробила в хаті непоганий ремонт, каже дітям малим зручності потрібні, техніку різну накупила, сказала, що це полегшить нам життя.

Потім я їй сказала, щоб вона перестала витрачати гроші, адже й так багато зробила для нашого комфортного життя. Я пояснила Ірині, що мені дуже важко на чужині і, хоч гроші заробляю непогані, але я вже пенсіонерка, дуже важко дається все, тому ще трішки попрацюю і відкладемо гроші на майбутнє життя, щоб потім легше жилося.

Я сподівалася, що згодом донька влаштується на роботу, коли я повернуся, дітки трішки подорослішали, вже не так часто хворіють в садочку, я з ними сидітиму вдома, в разі чого, вони вже старші.

Я доньку попередила і вирішила, що ще пів року попрацюю, відкладемо заощадження і я додому повернуся в своє село.

Але місяця я попрацювала і захворіла.

Я попала і лікарню і так сумно було мені. Лежу і думаю, що як же важко на чужині, ніхто тебе не пошкодує, слова доброго нікому сказати, плакала не один раз.

А коли дізналася, що мене виписують, відразу доньку набрала і сказала, що більше я в Чехії не буду ні дня, я в село додому повертаюся.

Донька не очікувала від мене такого, каже відразу, мамо не їдь, я на цю зиму шубу собі гарну норкову купила, все життя про неї мріяла і комп’ютер дорогий взяла в кредит, планувала на роботу онлайн влаштуватися, але для цього мені потрібний хороший комп’ютер.

Так я дізналася, що ніяких заощаджень у мене немає і донька приховувала, що витратила всі гроші, вона думала ще вмовити мене, щоб я довше залишилася на заробітках.

Мені так сумно і прикро від того. Що мені робити? Я більше не можу бути тут ні морально, ні фізично, але вдома у нас ні копійки не має, ще й кредит. Донька плаче, просить ще трішки попрацювати, а вона роботу шукатиме також.

Що мені робити тепер?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page