У своїх батьків я – єдина дитина. Наша сім’я завжди проживала разом з батьковими батьками. Коли мама і тато одружилися всі турботи по господарству взяли на себе бабуся і дідусь. Вони працювали на високих посадах в обласному управлінні, тому могли і повністю забезпечували молодят. Тато з мамою, в свою чергу, перестали взагалі замислюватися, про що-небудь, і жили тільки в своє задоволення. На роботу їх також влаштували батьки. Як то кажуть, жили і не тужили, проблем своїх не мали, за них все вирішували лише батьки.
У літню пору мої батьки вважали за краще брати основні та додаткові відпустки, що давало їм можливість пару місяців відпочивати на курортах, які, знову-таки їм оплачувалися мамою та батьком мого тата. Так і протікала їх безтурботне життя, до якого вони дуже швидко звикли.
Після мого народження, мама була в декреті, але їй допомагала зі мною нянечка Людмила Федорівна. Дуже хороша людина. Вона мене і виростила, можна сказати. У мами були щоденні термінові справи, пов’язані з доглядом за собою. І знову їм забезпечувалася свобода дій і безвідмовність в бажаннях.
Після закінчення інституту, я влаштувався на улюблену роботу. Нехай вона не дуже високо оплачувана, але приносить величезне задоволення, а зарплата дозволяє не мати ні в чому потреби, на життя вистачає. Я кожен день прокидаюся вранці і мені приємна думка про те, що потрібно йти туди, де мене цінують. А зарплата поступово збільшиться. Моя улюблена дружина Світлана теж дуже працьовита та господарська людина. Ми з нею і познайомилися на роботі.
Її величезні сині очі з першого погляду повністю підкорили мене, я щиро закохався. Ми з першого погляду відчули те, що не кожному дано пізнати. Ми розуміємо один з одним з пів слова. Після весілля я і дружина вирішили орендувати житло, тому що жити з моїми батьками, ми не хотіли, адже зрозуміли, що дві сім’ї під одним дахом, це не просто.
Нещодавно у нас відбулося поповнення в родині. З’явився довгоочікуваний синочок. Світлана категорично відмовилася від няні, чому я був здивований. Мені здавалося, що самій їй складно буде впоратися з таким обсягом клопоту. Однак Світлана легко справляється. Її батьки часто приходять до нас в гості і допомагають.
Здається, моє життя склалося, я відчував себе дуже щасливою людиною. Все б нічого, але є одна велика проблема. Після того, як бабусі й дідуся не стало, батьки раптом зіткнулися з проблемами буття. Вони, будучи пенсіонерами, виявилися не готові до самостійного життя. Їм, чомусь, дуже не вистачає їх пенсії. Хоча, так для порівняння, їх пенсія майже така ж, як наші з Світланою доходи, адже зараз працюю я один. Але ми, тим не менш, справляємося, а батьки не можуть на них прожити.
І ось, вже пару місяців, вони просять у мене допомоги, хочуть, щоб я їх забезпечував, так як не звикли собі ні в чому відмовляти. Я розумію, що вони мої батьки. Але якщо взяти себе в руки і доцільно розпоряджатися грошима, то все у них вийде. Тим більше у мене у самого сім’я, яку я повинен забезпечувати.
Я намагаюся пояснити це, але у відповідь чую тільки звинувачення в байдужості і безсердечності. Як же мені бути? Адже зараз, поки синок маленький, у нас не залишається зайвих грошей. А мої батьки дорослі люди, але чомусь не можуть зрозуміти, що нам теж зараз не просто.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
