fbpx

Я у себе на городі все виростила – і огірки, і помідори. Невістка в цей час за парканом квіти вирощувала. Я зібрала урожай, наварила компоту, варення, лечо, огірки-помідори, кабачки – все закатала. А днями спіймала сина, який з мого погреба тягнув банку з огірками для дружини. Я була дуже обурена – самі нічого робити не хочуть, а на мої закрутки розраховують

Коли між нашими ділянками з’явився паркан, а на грядках, де мали рости овочі, зацвіли квіти, я була просто ошелешена. Відразу хотіла з’ясовувати стосунки. Але чоловік мене вчасно зупинив. Присоромив: «Тобі за п’ятдесят, доросла людина, а ти хочеш дитячий садок влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують».

Я подумала: Михайло має рацію. І придушивши в собі образу, вирішила заспокоїтися.

Все почалося навіть не з одруження сина, а набагато раніше. Вісім років тому  Михайло подарував десять соток землі нашому синові. Тоді, у двадцять три роки, нашого сина Олега цей подарунок не вразив.

Зрозуміло – все життя попереду, про облаштування майбутнього місця проживання син і не думав. Але справно брав участь в будівництві будинку, затіяного Михайлом на ділянці Олега. “Нехай буде. Одружиться, внуки під боком оселяться. А не захочуть в будинку жити – нехай продають і самі вирішують, де і як їм жити. Наша справа маленька – старт дати» – міркував чоловік.

За той час, що ділянка землі навколо будинку нікому не була потрібна, я знайшла їй застосування. Другу теплицю поставила, город зробила. Олег жив в місті, в десяти кілометрах від нашого селища, і приїжджав на вихідні в компанії друзів. Навіть уявляла: ось одружиться син, будемо разом з невісткою грядками займатися, а по осені – банки закривати. Проте, наші очікування рідко відповідають дійсності. Олег одружився.

Але так вийшло, що Тамара, моя невістка, взагалі не пристосована до ведення господарства. «Зате дивись, яка красуня Олегові дісталася» – безуспішно заспокоював мене Михайло. Син з дружиною півтора роки тому перебралися в свій будинок. І почалося у всіх нове життя. Для початку був знищений город. Потім між нашими ділянками з’явився паркан.

А потім пішли прохання: попереджати про намір прийти в гості хоча б за кілька днів. Мені так прикро було: на місці сортової моркви і теплиці з корнішонами Тамара розвела квіткові клумби. Квітник. За допомогою своєї мами, яка гостювала у них тижнями. У той час як я не мала права навіть підходити до воріт сина без дзвінка. Образа майже не відпускала, до сліз засмучувало те, що відбувається. Але сперечатися не стала, боячись здатися нав’язливою.

Нині я зібрала урожай у себе. Наварила компоту, варення. Лечо, огірки-помідори, кабачки – все закатала. А днями спіймала Олега, який з погреба тягнув банку з огірками. Це тільки ми з Михайлом повинні повідомляти наших «сусідів» про майбутній візит. А їм і так можна, без дзвінка і без стуку.

«Мамо, у вас відкрито було. Я для Тамари огірки взяв. Їй захотілося. Все, я пішов» – розплився в усмішці Олег і повернув до дверей. Я його зупинила і відібрала банку. Пообіцяла для Тамари ті соління, які точно припадуть їй до смаку.

Син пообіцяв заскочити ввечері і пішов. А я пішла в квітковий магазин. Частування було готове через кілька годин: бутони дрібних троянд, мімози, хризантеми, щедро пересипані гілочками аспарагуса, чекали свого зоряного часу в замовленої за всіма правилами банку. Тамара город ж заради квіточок знищила? Нехай квіти і їсть, замість огірків!

Михайло прийшов раніше сина. Подивився на мою творчість, покрутив пальцем біля скроні, прокашлявся і відчитав мене, як дівчинку: «Жінко, тобі за п’ятдесят, а ти хочеш дитячий садок влаштувати! Це їх земля, розумієш? Їх! Хочуть – квіточки вирощують, захочуть – нехай все хоч заасфальтують».

Стало так соромно! Олегу я віддала банку з огірками та помідорами упереміш. Він подякував і запросив в гості, сказавши збиратися негайно. Святковий стіл. Щасливі діти.  Тамара в очікуванні. Тринадцять тижнів. Вони були на УЗД, лікарі сказали, буде дівчинка. Я сиділа за столом і думала – як добре, що чоловік мене зупинив.

Оце я б зіпсувала такий день! Квіточки … ну і нехай! Головне, щоб Тамара з Олегом щасливі були. А город… Я поруч. Зі своїми огірочками. Тепер для онуків я працюватиму з подвійною силою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page