fbpx
Життєві історії
Я тоді якраз приїхала в Україну з Італії. Провідала своїх дітей та онуків, дала їм трохи грошей, а сама поїхала в село до мами, з нею моя сестра з сім’єю живе. Я племінникам солодощі привезла, сестрі 200 євро дала. Мамі одягу гарного купила, улюблені булочки її. А коли нікого в хаті не було, вона попросила, щоб я їй 2 тисячі євро позичила. Я здивувалася, мамо, нащо тобі гроші такі

Я в той час саме приїхала з Італії в Україну.

Скучила дуже, вирішила провідати своїх дітей і онуків. раніше приїхати не могла, бо з роботою було не все просто і документами, а зараз вирішила приїхати трохи допомогти і підтримати родину та близьких людей.

Я привезла багато гостинців, пораділа дітям та онукам, погостювала трішки в них і поїхала в село провідати свою маму та свою рідну сестру Наталку.

Моя молодша рідна сестра Наталя жила з нашою мамою, будинок батьків мама оформила на неї вже давно, так як вирішила, що вона її доглядатиме, бо з сім’єю живе з нею, а я далеко, за кордоном гарую.

Звісно, я погодилася, нічого не мала проти, якщо рідні так вирішили, адже у мене й дітей є житло в місті.

А я в Італії планую ще працювати, хоча поки ще не знаю скільки, тому так було справедливо.

Я приїхала, накупила мамі одягу, племінникам гостинці, сестрі дала 200 євро, щоб вона собі купила, що їй потрібно.

А потім, коли нікого не було в хаті, мама стала говорити, що сестрі зараз непросто, давно не може знайти роботу і чоловіка її звільняють з роботи.

І мама стала просити позичити їй гроші, щоб сестра з чоловіком купили хоч якусь стареньку машину і він зміг працювати в таксі.

З нашого села багато людей їздять на роботу до міста, тому робота є завжди, от тільки б машину купити, переконувала вона мене.

Мама сказала, що в них є якась сума, просила у мене 2 тисячі євро, сказала, що за пів року чи рік повернуть.

Пояснила, що сестра знає про все, але грошей просити у мене їй незручно, але вони з чоловіком за максимум рік зароблять і борг віддадуть мені.

Я, звісно, позичати не хотіла, та мама так слізно просила, що врешті я відмовити не могла.

Згодом я знову повернулася в Італію, стала працювати. А в грудні мами не стало, я повернулася в село, щоб з нею попрощатися.

Думала сестра й гроші віддасть, адже пів року вже якраз минуло.

Наталка мовчала і мені в ці дні було зовсім не до грошей. Я знову поїхала за кордон працювати.

А на днях подзвонила сестрі і попросила, щоб гроші, які вона винна мені, віддала моїм дітям.

Сестра здивовано сказала, що нічого віддавати мені не має, гроші брала мама, це був її подарунок і вона казала, що сама їх повертатиме мені з пенсії.

Та я сестрі не вірю, бо в мами таких грошей не було і не могло бути, з пенсії то хіба 10 років такі гроші віддавати.

Прикро, але підозрюю, що сестра просто використала доброту моєї мами, вмовила її, що б та за неї попросила, а сама обіцяла віддати. Мама любила мене, вона б не вчинила такого.

Я навіть тепер й не знаю, що робити, так гроші у мене є, я маю за що собі купити хліба, але вони мені важко даються, мені тут нелегко працювати так далеко від дому.

Мами зараз немає і я розумію, що сестра грошей віддавати не хоче, каже, що я їх мамі давала. Прикро зовсім на душі від того.

Чи можна ще щось повернути, чи вже пізно? Зараз такий важкий час, хіба можна так чинити з рідними людьми?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page