Рідній мамі моїй десь було вже на той час 18 років, коли вона познайомилася з моїм рідним татом. Він був старший за неї на сім років. Незабаром вони одружилися, адже обоє мріяли створити хорошу сім’ю.
Вирішивши не залежати від своїх батьків, вони стали орендувати кімнату в гуртожитку. Через 9 місяців після весілля, потім у батьків з’явився я.
Мама вийшла заміж зовсім молодою і, зрозуміло, що освіти, крім середньої у неї не було зовсім. Батько до цього часу добре закінчив інститут і працював на заводі майстром, він був працьовитою людиною дуже.
Мама на той час сиділа в декреті, а мій тато заробляв гроші і як міг допомагав їй ростити мене. Вставав вночі, прав і прасував пелюшки, сидів зі мною, коли я хворів. Загалом робив все, що повинен робити справжній чоловік і батько.
Коли моя мама вийшла з декретної відпустки, вона вступила на навчання до інституту, а мене віддали жити до бабусі, маминої мами. Інститут був в іншому місті, досить таки далеко від нас, так, що маму я бачив зовсім рідко, в основному коли вона приїжджала на канікули. Її приїзд був для мене просто святом. Тато як міг підтримував мене. Він забирав мене до себе на вихідні, грався зі мною, вчив кататися на велосипеді, він і відвів мене в перший клас.
Мама закінчила інститут, коли я був уже в другому класі. До цього часу моєму батькові вже дали на роботі квартиру, так що в нашому сімейному житті все було добре.
Треба сказати, що моя мама в юності була дуже красивою дівчиною, вона дуже гарно доглядала за собою, була гарною та охайною у всьому, цього у неї не відняти. Струнка, русява з блакитними очима – багато людей помічали її красу, та й не помітити її було просто неможливо. Зрозуміло, що мій батько щиро покохав її, дбав про маму, як міг, тато завжди намагався їй у всьому догодити. З роками мамина краса тільки розквітла і засяяла новими фарбами.
Після школи я вступив навчатися до інституту. Мені, щиро кажучи, пощастило, після навчання мене відправили на роботу за кордон. Пару разів я бував удома. В аеропорту мене завжди зустрічали мій рідний тато та моя мама.
І ось підійшов до кінця термін моєї роботи за кордоном. Літак здійснив посадку в аеропорту в Україні.
Я, не поспішаючи нікуди, взяв свою сумку і вийшов з літака. Пройшов паспортний контроль, отримав багаж і став виглядати в натовпі своїх батьків. Схоже вони затримувалися, але я не засмутився і пішов на стоянку таксі.
Коли я вже вийшов з будівлі аеропорту і прямував до стоянки мене окликнув знайомий голос. Я озирнувся і побачив, як з шикарного автомобіля вийшла моя мама і помахала мені рукою. Мама виглядала просто надзвичайно: гарно одягнена, шикарна зачіска в неї.
– Мамо, а де тато?
– Сідай в машину, синку. Стільки всього сталося за цей час поки тебе не було вдома. По дорозі все розповім.
Я сів на заднє сидіння, поруч з мамою. Водій повернувся і запитав маму:
– Куди їдемо, пані Тамаро?
– Додому, – відповіла мама, подивилася на мене й радісно усміхнулась.
– Синку, вже пів року як я пішла від Івана. Я не хотіла тобі повідомляти про це, не хотіла тебе хвилювати, щоб ти лишній раз не думав ще й про нас. Мого теперішнього чоловіка звуть Артем. Це моє перше і єдине кохання. Доля розлучила нас, але два роки тому ми знову зустрілися і вже не змогли розлучитися, ми існували все життя, напевно, одне для одного.
Видно було що вона хвилюється, підбирає якісь потрібні слова. Я не відразу зрозумів, що Іваном вона називає мого рідного тата. Але це було ще не все. Мама розповіла мені, що Іван, це не мій справжній батько. Насправді моїм батьком є Артем. Він залишив маму, бо батьки його не хотіли, щоб він з нею одружувався на той час. І моїй мамі довелося вийти заміж за Івана, що б у мене був хоч якийсь батько, щоб я не відчував себе ніколи покинутим, не таким, як усі. Але всі ці роки вона кохала лише Артема він її доля – пояснювала мама мені.
Мама ще щось говорила, але я її вже погано чув. Я запитав, а де зараз мій батько Іван. Мама знизала плечима і припустила, що він удома, в нашій старій квартирі.
– А ми зараз куди їдемо? – запитав я.
– Додому, синку. Ми живемо за містом в котеджному селищі. Твій справжній рідний батько, дуже успішний бізнесмен. Скоро сам все побачиш, він дуже чекає тебе, любить і хвилюється, він дуже переймався твоїм приїздом, вдома все вже підготував.
Ми, нарешті, під’їхали до будинку. На порозі нас зустрічав вже не молодий, але дуже солідний чоловік. Як я зрозумів той самий Артем.
– Артеме, це Михайло, твій син.
– Ну привіт синку! – Артем ступив до мене і простягнув руку.
– Добрий день! – відповів я.
– Проходь, це твій будинок! – він зобразив посмішку і зробив жест.
Я повернувся до мами.
– У мене ще справи є зараз, треба заїхати в офіс, доповісти про прибуття.
Тільки, коли я сів у таксі, до мене в повній мірі став доходити весь сенс подій. Мати прожила з батьком майже тридцять років. Ні суперечок, ні непорозумінь, завжди все рівно. Мені завжди здавалося, що вони кохають одне одного.
Але, як не дивно, варто було з’явитися цьому Артему, як мати не вагаючись кинула батька і помчала до нього за своїм щастям. І мене тягне за собою.
А колишній чоловік? Допоміг виростити чужу дитину, можеш бути вільний. Вона прийняла рішення, і я повинен звикнути до нового тата, бо так зручно мамі, бо вона, бачте, так буде щасливішою! “Батько той хто виростив”, я не раз чув цю фразу. Я уявив собі, що повинен був відчувати мій тато, коли кохана дружина кинула його заради іншого, та ще оголосила, що і син не його.
Я їхав на стару квартиру до свого батька. Мені було все одно – мій він батько чи ні. Я їхав до тата, якого завжди любив і люблю.
Двері я відкрив своїм ключем. У квартирі було тихо. Пройшовши в кімнату кинув на диван сумку. Нічого не змінилося. Все на своїх місцях, час ніби зупинився в дитинстві. Я обійшов кімнати, батька ніде не було. Може в магазин вийшов або на роботі. Рипнули вхідні двері. Я озирнувся і побачив сусідку. Вона повідомила, що тато в лікарні.
Лікарня була в двох кварталах від нашого будинку, тому я дійшов туди пішки. По дорозі я прикупив фрукти пакети кефіру і соку.
– Тату, привіт!
Батько повернув голову. Його очі здивовано розширилися.
– Привіт, Михайле, з приїздом. Ось тільки бачиш, пробач, що не зустрів тебе, не зміг.
– Гаразд, тату, не бери в голову. Я надовго приїхав. Буду тепер працювати в Україні, вже маю гарну роботу, все домовлено в мене тут, не хвилюйся ти більше так, я гарно вже влаштувався. Так що, ще поживемо! Коли тебе виписувати планують?
– Не знаю, Михайле, поки мені нічого не говорять.
Я звернув увагу, що звертається до мене він по імені і ні разу не назвав мене як раніше “синку”. Так, мамина робота.
– Видужуй тату, поїдемо дачу купувати, пам’ятаєш ти все хотів будиночок в селі.
Батько промовчав і відвів погляд. Я ще посидів з ним, намагаючись говорити на різні теми. Потім попрощався і пішов шукати лікаря. Той мене заспокоїв, сказавши, що все буде добре.
Вийшовши з будівлі, я задумався. У мене з’явилася одна ідея. Треба зробити тест. Я негайно поїхав вирішувати це питання.
Чекаючи результати я не знаходив собі місця. Але коли я їх отримав, то мало не впав, моїм справжнім батьком був саме Іван – людина, яка виховала і виростила мене. Радості моїй не було меж. Я відразу поспішив до тата у лікарню.
– Привіт тату як справи? Як почуваєшся?
– Дякую, Михайле, вже трохи краще.
– Тату, а чому “Михайло”, а не “синку”? Хіба щось змінилося в наших відносинах? Або ти став мене менше любити?
– Мама тобі хіба нічого не розповіла?
– Розповіла, я все знаю і про її нового чоловіка, і про сина.
Я протягну батькові висновок. Він довго читав, і я бачив, як затремтіли його руки. Потім подивився на мене. По його щоці котилася сльоза.
– Ну що, дачу купувати будемо? – посміхнувся я.
Я залишився жити з батьком. Матері я нічого не пояснював, мені важко було зрозуміти її, хоча вона мені рідна людина. Не бачив в цьому ніякого сенсу, адже вона зробила свій вибір, вибір на користь себе.
Мати спочатку намагалася мене умовити переїхати до неї і її чоловіка. Але з часом заспокоїлась. Про тест я їй нічого не сказав, і вона жила впевнена, що моїм батьком є її теперішній чоловік.
Минув час, я одружився з чудовою дівчиною. Через рік у нас з’явився син. Ми назвали його в честь діда – Іванко. Весь цей час я практично не спілкувався з матір’ю і категорично заборонив їй з’являтися у нас. Батько так і не одружився вдруге, хоча я періодично знайомив його з різними жінками. І ось настав час, коли його не стало. Через рік не стало і маминого чоловіка – Артема. Мама жила в котеджі.
Одного разу я вирішив з сім’єю заїхати до матері. Мене зустріла доглянута красива жінка. Вона привіталася з нами і раптом стала, як вкопана. Вона побачила Іванка, свого онука. Здавалося, перед нею стояв її перший чоловік, тільки дуже молодий. Такий, яким він був в ті далекі роки, коли вона молода дівчина збиралася за нього заміж. Вона відразу ж все зрозуміла і гірко заплакала. Вона й досі не може собі пробачити того, скільки негараздів принесла своїм найріднішим людям, а виправити вже нічого не можливо, адже дуже пізно.
А я не знаю чи зможу я сам пробачити її. Та чи можна пробачити такий вчинок?
Фото ілюстративне.
