fbpx
Життєві історії
Я тоді працювала продавцем в магазині. Одного разу прийшов молодий чоловік, ми з ним розговорилися і він запросив мене ввечері прогулятися. Я погодилась. Так ми почали зустрічатися. Я відразу повідомила його, що у мене є син. Віктор промовчав. Незабаром ми стали жити разом у його квартирі. Та одного дня я не ночувала вдома, а повернулася лише вранці. Віктор зустрів мене вже з речами і тримав мого сина за руку

Я була тоді ще зовсім дитиною. Коли мені було всього лише десять років мої батьки розлучилися. Так вийшло, що я залишилася жити зі своєю мамою, а братика забрав до себе мій батько. Спочатку було все добре, але потім моя мати все частіше стала приділяти увагу своїм не дуже хорошим друзям. Вона могла по декілька днів не приходити додому. І в один день мама не повернулася взагалі.

У підсумку я опинилася в дитячому будинку. Було важко, але я старалася як могла. Там я подружилася з хлопцем Микитою. Він підтримував мене як міг в свої досить такі молоді роки. Я в нього закохалася і ми почали зустрічатися. А потім я зрозуміла, що чекаю дитину. В призначений термін в мене з’явився прекрасний синочок Іванко. Так вийшло, що коли Микита вийшов з дитбудинку, я втратила з ним зв’язок, говорили, що він поїхав в інше місто, тому якось знайти його і повідомити про дитину я не могла.

З часом нам з Іванком виділили кімнату в гуртожитку і ми стали жити удвох. Я влаштувалася на роботу, він ходив у садочок. Так минали дні за днями, поки я не познайомилася з Віктором.

Я тоді працювала продавцем в магазині. Одного разу прийшов молодий чоловік, ми з ним розговорилися і він запросив мене ввечері прогулятися. Я погодилась. Так ми почали зустрічатися. Я відразу повідомила його, що у мене є син. Віктора це не здивувало і зовсім не засмутило і я цьому дуже була рада. І ось приблизно через пів року ми стали жити разом, у нього в квартирі. Спочатку було все просто чудово, я була на сьомому небі від щастя і думала, що нарешті і в нас з Іванком життя налагодилось, ми заживемо, як усі нормальні люди.

Але, мабуть, мені чогось не вистачало. Одного разу, коли Віктор пішов на нічну зміну, мені зателефонувала подруга і запропонувала піти трохи погуляти і розвіятись. Спочатку я відмовлялася, але подруга наполягла на своєму і я з нею пішла в клуб.

Не буду вдаватися в подробиці, але прийшла я додому вранці. Пам’ятаю тільки одне, Віктор сидів на кухні і був дуже сердитий, в його очах був смуток і порожнеча. Він підійшов до мене і сказав, щоб я збирала речі і йшла з його квартири. Тільки в той момент я зрозуміла, що накоїла, але вже було не можна нічого повернути. Я втратила надію на хороше життя: своє та свого сина.

Так ми з Іванком повернулися до себе. Кілька разів я телефонувала Віктору, але він не брав слухавку. А через пів року я дізналася, що він одружився. Я дуже шкодувала, але вже було пізно. Тепер я живу зі своїм сином у двох і перед сном завжди плачу. Так, я сама в усьому винна, я сама зруйнувала своє життя, я дуже шкодую про це і буду шкодувати все життя. А найгірше для мене те, що я не зробила щасливим своє дитя, адже воно росте без батька.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook