fbpx
Життєві історії
Я тоді на заробітках був за кордоном, працював в Італії. Там я зустрів жінку, вона родом з України. Ми вдвох повернулися додому і відразу одружилися. Я продовжував їздити у відрядження за кордон, а Олександра сиділа вдома з нашим синочком. Одного дня я повернувся без попередження, дружини не було вдома, лише няня гралася з нашим синочком. Я відпустив її додому і став чекати Олександру. Дружина повернулася дуже щасливою, вона не очікувала, що я вже вдома. В той день я сказав їй, щоб шукала собі нове житло

Моя мама покинула нас з батьком, коли мені було всього два роки. Мій батько більше не одружився і всю свою увагу віддавав мені. Виховати мене йому допомагала його рідна сестра, моя тітка Олена. В неї також були свої діти, мої ровесники і ми всі канікули проводили з ними разом. Коли після школи я вступив до інституту, батька не стало.

Де моя мати я не знав і мене це не особливо цікавило. Я знав, що її просто немає. Я не відчував до неї ніяких почуттів, в мене навіть не було її фото ніколи в руках.

Закінчивши інститут, я якийсь час працював в Україні, а потім мені пощастило і я поїхав працювати до Німеччини. Робота мені подобалася і це була не єдина країна де я працював. Відрядження були в різні країни на той час. До тридцяти років, я вже об’їздив пів світу. Якось, коли я був в Італії, я познайомився з дівчиною. Виявилося, що вона теж з України, а в Італії працювала. Звали її Олександра.

Довго часу ми не гаяли і вже через три місяці ми одружились, як то кажуть кохання з першого погляду. Ми з Олександрою відразу повернулися на Батьківщину жити, купили квартиру в Києві вже через рік у нас з’явився син Артем.

Я хотів ще дітей але сама Олександра була проти, заявивши, що вона ще молода і хоче пожити для себе. Це був перший тривожний дзвінок, але я тоді не звернув на це уваги, рахував,що кожна людина має якусь мрію в житті, як і моя дружина на той час.

Я так і працював у режимі постійних відряджень. Все менше часу я приділяв сім’ї. Хоча Олександра і Артем були забезпечені повністю, заробляв я дуже добре. Звісно, що відпустки ми проводили разом, та й іноді я брав їх з собою за кордон, коли була така можливість.

Я весь час сумував за сином і дружиною. Коли я був удома намагався якомога більше приділяти часу для них. Але в якийсь момент став помічати, що щось йде не так. Складалося враження, що олесандра стала якоюсь чужою.

Одного разу мене направили у чергове відрядження за кордон, я думав на місяць максимум, але довелося затриматись майже на чотири місяці. За цей час я постійно телефонував дружині, але спілкування було якимось сухим.

Все колись закінчується. Закінчилося і моє відрядження. Я приїхав додому, Олександри вдома не було, а Артем грався з нянею, яку ми періодично запрошували доглядати за ним.

Побачивши мене няня трохи зніяковіла і сказала, що моя дружина пішла по магазинах. Здавалося, що вона щось не договорює. Я відпустив няню додому і став витягати синові подарунки які привіз з відрядження.

Артем дуже радів подарункам, багато говорив, йому було вже майже п’ять років. Раптом, взявши одну з машинок він сказав, що у нього така вже є, йому її подарував дядько Євген. Я був дуже здивований, який такий дядько Євген.

– Він мені ще багато машинок подарував. – Радісно повідомив Артем.

Здавалося, я повинен був завити з відчаю, бігти шукати Олександру, просити від неї якихось пояснень. Але у мене тільки в душі закалатало. Я зайшов у ванну і вмився холодною водою, щоб хоч якось взяти себе в руки. У якийсь момент, я не міг торкатися до будь-яких речей в цій квартирі.

Олександра з посмішкою забігла в квартиру і гравши радість.

– З приїздом! – вона спробувала підійти до мене, але я відсторонився.

– Не треба! Сядь і давай з тобою просто поговоримо, – усередині мене розливався холод, мені здавалося, що це відбувається не зі мною.

– Давно в тебе стосунки з дядьком Євгеном? – Моє обличчя перетворилося в маску. Таким мене Олександра ніколи не бачила. Вона опустила голову, намагаючись не дивитися на мене.

– Майже рік. – Вона говорила дуже тихо. – Я сама не знаю як це вийшло. Я хотіла його просто залишити, але це сильніше за мене. Тебе ж ніколи немає вдома, ти постійно в якихось роз’їздах.

– Ти доросла людина і ти зробила свій вибір. На розлучення я подам сам. До Артема буду приходити по можливості і врахуй, що квартира моя. Підшукайте собі тепер нове житло, своє.

Я мовчки відкрив двері і вийшов. Ніяких емоцій. Тільки холод всередині. Спочатку мене покинула моя мати, тепер кохана дружина. Я махнув головою відганяючи нав’язливі думки. Гаразд час покаже, що буде далі.

Розлучили нас швидко. Ось тільки не знаю, що вона там розповіла судді, бо сприймали мене як якогось вже зовсім нехорошого чоловіка, щоб не сказати гірше. Мені навіть не дозволили без дозволу Олександри приходити до Артема.

Я якийсь час жив в готелі, поки моя колишня дружина не знайде собі житло. До сина вона мене не пускала, так що я спостерігав за ним здалека. І дядька Євгена побачив. Молодий хлопець, років 23. Я навіть не розумію як він буде забезпечувати дружину й чужу йому дитину.

Пройшов місяць і мені зателефонувала Олександра. Вона сказала, що моєму синові ніде жити, а орендувати житло їй дорого. Я мовчав, мені нічого було їй сказати, тим більше я її попереджав про це.

– У тебе ж є квартира. Продай її, допоможи своїй дитині! – Сказала мені тоді Олександра.

– І тобі з твоїм співмешканцем. Вибач, але ти знала на що йшла. А квартира і все що в ній куплене за мої гроші.

– Який ти, тобі не шкода рідного сина.

Я поклав відразу після цих слів телефон. Минуло ще два тижні. Я повертався з роботи і побачив біля під’їзду Олександру, вона тримала за руку Артема.

– Ти не міг би подивитися за сином? Ми з Євгеном їдемо звідси. Обживемося на новому місці і я його відразу заберу.- Промовила вона і відвела очі.

– Що, співмешканцю чужа дитина в тягар, не потрібний йому твій рідний син? – Вона промовчала.

Завдяки Артему, я швидко став приходити в себе. Мій начальник дозволив мені працювати дистанційно, він хороша людина. Головне син був зі мною. Він підріс і подорослішав. Перший час він запитував де мама, потім перестав, немов зрозумів все.

Олександра після того так і не з’являлася і не намагалася зв’язатися зі мною. Було важко, я хотів одружитися, щоб у сина була мати. Але швидко зрозумів, чужа дитина ніякій жінці не потрібна, вона ніколи не замінить йому рідну матір. Так і жили в двох з Артемом.

Так минуло п’ятнадцять років. Багато що змінилося. Артем навчався в Сполучених Штатах, а я так і працював, почав знову їздити у відрядження по світу.

Якось, після чергового відрядження, я пішов за продуктами в супермаркет і раптом біля кас я побачив Олександру. Вона немов відчула мій погляд і озирнулася. Я бачив, вона чекає запитань, але я мовчав. Нарешті вона не змовчала.

– Як там Артем? Сподіваюся у нього все добре? – Її погляд став якимось винуватим.

– У нього все добре, навчається за кордоном.- Я намагався відповісти на питання, в свою чергу ні про що її не питаючи.

Олександра хотіла ще щось запитати, але до нас підійшла молода дівчина.

– Мамо хто це? – Вона обдала мене поглядом і повернулася до Олександри.

– Так, один давній знайомий. Працювали разом. – Моя колишня дружина повернулася і з дочкою рушила до виходу.

Минуло ще кілька років. Я купив великий заміський будинок, Артем закінчив навчання і повернувся додому вже не один, а зі своєю майбутньою дружиною. Ми якраз вечеряли на літній терасі, коли пролунав дзвінок. Артем підхопився і побіг відкривати хвіртку.

– Тату, тут до тебе якась жінка.

Я вийшов і побачив Олександру. Вона стояла біля воріт опустивши погляд.

– Ось, ледь знайшла вашу адресу, приїхала побачити сина, ти ж не проти?

Артем здивовано дивився на мене.

– Так, синку, це твоя мати. – Я намагався говорити спокійно, щобнічого зайвого не сказати.

– У мене немає матері.- Син повернувся і мовчки пішов до столу.

– Ти сама все почула, сподіваюсь більше ти нас не потурбуєш ніколи в житті.

Я повернувся до столу, зберігаючи спокій, але на душі все одно був осад, осад якоїсь зради яку я ніколи їй не пробачу, щоб не сталося.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

You cannot copy content of this page