Багато років тому моя рідна мама покинула нас з татом, коли мені було всього два роки. Мій батько більше не одружився і всю свою увагу віддавав лише мені. Виховати мене йому допомагала його рідна сестра, моя тітка Тамара.
В татової сестри теж були свої діти, мої ровесники майже і ми всі канікули проводили з ними разом. Коли після школи я вступив до інституту, батька мого, на жаль, не стало.
Де моя мати я не знав і мене це не особливо цікавило, адже я розумів, що їй до мене діла ніколи не було і немає. Я знав, що її просто немає та й все. Я не відчував до неї ніяких почуттів, в мене навіть не було її фото ніколи в руках.
Коли закінчив навчання в інституті, я якийсь час працював ще в Україні, а потім мені пощастило і я поїхав працювати до Німеччини. Робота мені подобалася, щиро кажучи, та й зарплата була досить таки хороша і це була не єдина країна де я працював.
Відрядження у мене тоді були в різні країни на той час. До тридцяти років, я вже об’їздив пів світу. Якось, коли я був в Італії, я познайомився там з однією дівчиною. Виявилося, що вона теж з України, а в Італії працювала, приїхала саме на заробітки. Звали її Марія.
Довго часу ми не гаяли і вже через три місяці ми одружились, як то кажуть кохання з першого погляду, вирішили створити сім’ю.
Ми з Марією порадилися і відразу повернулися на Батьківщину жити, купили квартиру в Києві вже через рік у нас з’явився син Михайло.
Я хотів ще дітей але сама Марія була проти, заявивши, що вона ще молода жінка і хоче пожити для себе, а не весь час присвячувати дітям і не займатися своїм особистим життям. Це був перший тривожний дзвінок, але я тоді не звернув на це уваги, рахував, що кожна людина має якусь мрію в житті, як і моя дружина на той час. Вважав, що це нормально.
Я так і працював у режимі постійних відряджень. Все менше часу я приділяв сім’ї, а більше – заробіткам. Хоча Марія і Михайлик були забезпечені повністю, заробляв я дуже добре на той час. Звісно, що відпустки ми проводили усі разом сім’єю, та й іноді я брав їх з собою за кордон, коли була така можливість.
Я весь час сумував за сином та дружиною. Коли я був удома намагався якомога більше приділяти часу для них. Але в якийсь момент став помічати, що щось йде не так. Складалося враження, що Марія стала якоюсь чужою.
Одного разу мене направили у чергове відрядження за кордон, я думав на місяць максимум, але довелося затриматись майже на чотири місяці. Я не міг відмовитися від цієї поїздки, адже вона була дуже важливою для мого роботодавця, а мені обіцяла гарний дохід.
За цей час я постійно телефонував Марії, але спілкування було якимось сухим.
Все колись закінчується. Закінчилося і моє відрядження. Я приїхав додому, а Марії вдома не було, а Михайлик грався з нянею, яку ми періодично запрошували доглядати за ним.
Побачивши мене няня трохи зніяковіла і сказала, що моя дружина пішла по магазинах. Здавалося мені тоді, що вона щось не договорює, була якоюсь скритною і підозрілою, як на мене. Я відпустив няню додому і став витягати синові подарунки які привіз з відрядження.
Михайлик дуже радів моїм гостинцям та подарункам, багато говорив, йому було вже майже п’ять років. Раптом, взявши одну з машинок він сказав, що у нього така вже є, йому її подарував дядько Олег. Я був дуже здивований, який такий дядько Олег.
– Він мені ще багато машинок подарував і великих, і маленьких, – радісно повідомив Михайлик.
Здавалося, я повинен був завити з відчаю, бігти шукати Марію, просити від неї якихось пояснень. Але у мене тільки в душі закалатало. Я зайшов у ванну і вмився холодною водою, щоб хоч якось взяти себе в руки. У якийсь момент, я не міг торкатися до будь-яких речей в цій квартирі, мені було все це чужим і неприємним.
Марія з посмішкою забігла в квартиру і гравши радість.
– З приїздом! – вона спробувала підійти до мене, але я відсторонився.
– Не треба! Сядь і давай з тобою просто щиро поговоримо, я хотів би чути лише правду зараз, – усередині мене розливався холод, мені здавалося, що це відбувається не зі мною.
– Давно в тебе стосунки з дядьком Олегом? – Моє обличчя перетворилося в маску. Таким мене Марія ніколи не бачила. Вона опустила голову, намагаючись не дивитися на мене.
– Майже рік. – Вона говорила дуже тихо. – Я сама не знаю як це вийшло. Я хотіла його просто залишити, але це сильніше за мене. Тебе ж ніколи немає вдома, ти постійно в якихось роз’їздах.
– Ти доросла людина і ти зробила свій вибір. На розлучення я подам сам. До Михайлика буду приходити по можливості і врахуй, що квартира моя. Підшукайте собі тепер нове житло, своє.
Я мовчки відкрив двері і вийшов. Ніяких емоцій. Тільки холод всередині і більше нічого. Спочатку мене покинула моя мати, тепер кохана дружина. Я махнув головою відганяючи нав’язливі думки. Гаразд час покаже, що буде далі.
Розлучили нас швидко. Ось тільки не знаю, що вона там розповіла судді, бо сприймали мене як якогось вже зовсім нехорошого чоловіка, щоб не сказати гірше. Мені навіть не дозволили без дозволу Марії приходити до Михайлика.
Я якийсь час жив в готелі, поки моя колишня дружина не знайде собі житло. До сина вона мене не пускала, так що я спостерігав за ним здалека. І дядька Олега побачив. Молодий хлопець, років 23. Я навіть не розумію як він буде забезпечувати дружину й чужу йому дитину.
Пройшов місяць і мені зателефонувала Марія. Вона сказала, що моєму синові ніде жити, а орендувати житло їй дорого. Я мовчав, мені нічого було їй сказати, тим більше я її попереджав про це.
– У тебе ж є квартира. Продай її, допоможи своїй дитині! – Сказала мені тоді Марія.
– І тобі з твоїм співмешканцем. Вибач, але ти знала на що йшла. А квартира і все що в ній куплене за мої гроші.
– Який ти, тобі не шкода рідного сина.
Я поклав відразу після цих слів телефон. Минуло ще два тижні. Я повертався з роботи і побачив біля під’їзду Марію, вона тримала за руку Михайлика.
– Ти не міг би подивитися за сином? Ми з Олегом їдемо звідси. Обживемося на новому місці і я його відразу заберу, – промовила вона і відвела очі.
– Що, співмешканцю чужа дитина в тягар, не потрібний йому твій рідний син? – Вона промовчала.
Завдяки своєму синочку Михайлику, я швидко став приходити в себе. Мій начальник дозволив мені працювати дистанційно, він хороша людина. Головне син був зі мною. Він підріс і подорослішав. Перший час він запитував де мама, потім перестав, немов зрозумів все.
Марія після того так і не з’являлася і не намагалася зв’язатися зі мною. Було важко, я хотів одружитися, щоб у сина була мати. Але швидко зрозумів, чужа дитина ніякій жінці не потрібна, вона ніколи не замінить йому рідну матір. Так і жили в двох з Михайликом.
Так минуло п’ятнадцять років. Багато що змінилося. Мій син навчався в Сполучених Штатах, а я так і працював, почав знову їздити у відрядження по світу.
Якось, після чергового відрядження, я пішов за продуктами в супермаркет і раптом біля кас я побачив Марію. Вона немов відчула мій погляд і озирнулася. Я бачив, вона чекає запитань, але я мовчав. Нарешті вона не змовчала.
– Як там Михайлик? Сподіваюся у нього все добре? – Її погляд став якимось винуватим.
– У нього все добре, навчається за кордоном. – Я намагався відповісти на питання, в свою чергу ні про що її не питаючи.
Марія хотіла ще щось запитати, але до нас підійшла молода дівчина.
– Мамо хто це? – Вона обдала мене поглядом і повернулася до Марії.
– Так, один давній знайомий. Працювали разом. – Моя колишня дружина повернулася і з дочкою рушила до виходу.
Минуло ще кілька років. Я купив великий заміський будинок, Михайло закінчив навчання і повернувся додому вже не один, а зі своєю майбутньою дружиною. Ми якраз вечеряли на літній терасі, коли пролунав дзвінок. Михайло підхопився і побіг відкривати хвіртку.
– Тату, тут до тебе якась жінка.
Я вийшов і побачив Марію. Вона стояла біля воріт опустивши погляд.
– Ось, ледь знайшла вашу адресу, приїхала побачити сина, ти ж не проти?
Михайло здивовано дивився на мене.
– Так, синку, це твоя мати. – Я намагався говорити спокійно, щоб нічого зайвого не сказати.
– У мене немає матері. – Син повернувся і мовчки пішов до столу.
– Ти сама все почула, сподіваюсь більше ти нас не потурбуєш ніколи в житті.
Я повернувся до столу, зберігаючи спокій, але на душі все одно був осад, осад якоїсь зради яку я ніколи їй не пробачу, щоб не сталося.
Можна сказати, ми вигнали Марію зі свого дому. Але хіба ми не правильно вчинили?
Фото ілюстративне.
