Відколи син одружився, а це вже 5 років, я неодноразово намагалася налагодити стосунки з його дружиною, та невістка мене вперто не хотіла сприймати, тому зараз я вирішила, що досить з мене – нехай собі живуть як хочуть.
Віктор шукав дружину довго, він у мене на все має свою думку і свій смак. Я не втручалася в цей процес, бо вважала, що це його особиста справа.
В 32 роки син нарешті привів до нас дівчину, Наталю, і сказав, що планує з нею одружитися.
Ми з чоловіком привітали молодят, перше враження про невістку, чесно кажучи, у мене було не найкраще, та я ні словом, ні поглядом себе не видала.
Одружився Віктор з Наталею, стали жити в квартирі, яку син придбав ще до весілля.
Народився у них синочок. Вони назвали його Олексієм, в честь батька невістки. З нами вони не радилися. А нам, було би приємно, якби внука назвали в честь мого чоловіка, Павлом.
Проковтнули ми це, хоча і засмутилися. Але далі стало ще гірше – ми не могли до них приходити коли нам заманеться, щоб внука побачити.
Невістка влаштувала розклад, згідно з яким наш день був неділя – дві години гуляння в парку.
Купувати речі улюбленому внукові я не могла, бо могла не вгадати з стилем і розміром. Наталя сказала, щоб ми їй гроші давали, а вона купить від нас все, що треба.
Останньою краплею стало те, що я побачила, як вона мої закрутки на смітник виносить.
Я їм кілька баночок варення привезла, щоб мали на зиму. Невістка нічого не сказала, навіть не подякувала, а на наступний день я все біля смітника побачила, впізнала я свої баночки і ледь не розплакалася.
Після цього я так образилася, що навіть не хочу до них в гості ходити. Я ж з усіх сил стараюся, а контакту як не було, так і немає.
Я за мир і злагоду в родині, але це з двох сторін має бути таке бажання. Ну хіба не так?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
