Новину, що син нарешті зібрався одружуватися, я сприйняла дуже радісно – сину вже 28 років на той час виповнилося. Та й дівчинку таку хорошу знайшов, я не могла натішитися.
Та й онуків вже дуже хотілося. Дівчину його прийняла без розмов, полюбила, як рідну. Та й як не полюбити, розумниця, красуня, на лікаря вчиться. Я наполягла, щоб після весілля вони жили разом зі мною в моїй квартирі. Не хотіла я їх відпускати від себе, та й навіщо дарма гроші витрачати, квартира велика, всім місця вистачить, і мені веселіше. Наречену сина звали Валентина, таке ім’я гарне, і вся вона така мила, ніколи не суперечить, в усьому допомагає, готує смачно і з задоволенням.
З появою невістки, я забула, коли і на кухні була, все Валечка робить, і в будинку чистота і порядок, і син нагодований і доглянутий. Я лише візьмуся щось робити, а невістка відразу: – Ви краще відпочивайте побільше, набігалися вже, за все життя…
І то правда, набігалася. Я була незамінним працівником, все життя пропрацювала лікарем в місцевій дитячій лікарні і поки чужих дітей рятувала, трохи свою сім’ю не прогавила. Чоловік чекав, чекав, коли ж я згадаю про нього, і ледь до іншої не пішов, добре, що я вчасно помітила це і вирішила народити дитину.
Так ось у тридцять чотири роки у мене народився син Богдан. Чоловік, звичайно, через п’ять років все-одно пішов, навіть дитина його не зупинила, а я зітхнула з полегшенням, назад склеїти сім’ю не вийшло, а терпіти його походи наліво, я не мала наміру. Я не вимагала від нього нічого, сама справлялася, тільки працювати стала ще більше. Син рано став самостійним, сам школу закінчив, сам вступив до медичного, він завжди захоплювався моєю роботою і теж захотів стати лікарем.
А потім ось зустрів Валентину, на практиці у нього була в лікарні, так і закохалися, весілля зіграли. Я щаслива була, у сина дружина така хороша, пощастило йому. Через рік невістка народила сина, я навіть на пенсію вийшла заради такого випадку, з онуком няньчилася, поки невістка навчання закінчувала. Я ж в садок повела, і на лікарняних сиділа, відпустивши Валентину на роботу.
Загалом, все було добре в нашій дружній родині. Що потім сталося, я толком не зрозуміла, тільки розійшлися молоді. Зібравши дитину, невістка поїхала на знімну квартиру, нічого не слухаючи і не пояснюючи. Тільки потім син зізнався, що був гріх з його боку – захопився молодою медсестричкою, а та Валентині сама все розповіла, мабуть, сильно захотіла в їх сім’ю влізти і молодого лікаря на собі женити.
Дізнавшись цю історію, я лише важко зітхнула: – Яблучко від яблуньки, далеко не падає…, хоч і виховувала його одна, а гени нікуди не дінеш. А Валентина розумна була, не пробачила, тут же подала на розлучення і на аліменти.
Ну добре, мій син на таке заслуговує, але до чого тут я? Я ж їй нічого поганого не зробила, а вона перестала дозволяти мені бачитися з онуком. Я розуміла розпач невістки, але і за дитиною дуже сумувала. Їздила до них, подарунки привозила, поговорити хотіла, не за сина просила, за себе, я ж все одно бабусею залишилася, все дарма, не пустила колишня невістка мене до онука, ось тобі і добрі стосунки, ось тобі і жили, душа в душу.
А син цю медсестрички в наш дім привів, так як вона вже чекала дитину. Швидко вона все зробила, постаралася. Я відразу її не злюбила – вона зовсім не така, як моя Валентина. Не заладилося у нас відразу. Але що поробиш – вона чекає дитину від мого сина. В присутності чоловіка Ліза, так звуть другу дружину чоловіка, поступлива і лагідна, але я ж відчуваю, як вона шипить на мене поза очі.
Ось і живемо тепер, маємося, і син і дружина його, і я. Але я сину сказала, щоб на мою квартиру не розраховував, я її запишу на свого онука. Ось так в житті буває.
Фото ілюстративне – Freepik.
