Майже 2 роки тому мені син приніс звістку, що збирається одружитися.
Як багато мам, я б дуже раділа цій новині, але, на жаль, не вдалося, адже я знала свою майбутню невістку.
Справа в тому, що ми живемо в невеличкому містечку, тому тут легко можна дізнатися все про людину, адже багато людей спілкуються між собою і одне одного знають добре.
Тому, коли мій син сказав, що його дружиною таки буде Ірина, то я не знайшла приводу для радості.
Справа в тому, що вона якась дуже дріб’язкова людина і ще за той час, що вони зустрічалися з моїм сином, вона постійно вимагала від нього якихось подарунків, покупок, загалом натякала постійно, що чоловік має її гарно забезпечувати, адже батьки не можуть.
Коли син зустрічався з Іриною, я не вірила, що вони одружаться, сподівалася, що син таки зрозуміє, що з нею щастя в нього не буде, адже я бачила відразу, що вона людина не щира, думка лише про гроші одна.
Але мій Дмитро обрав її за дружину і я зрозуміла, що від мене нічого не залежить, адже він її щиро кохав.
Сина я не відмовляла від одруження, бо розуміла, що він таки щиро бажає одружитися з нею.
Я сподівалася, що невістка зміниться, подорослішає і стане серйознішою людиною, яка цінуватиме мого сина, а гроші у неї не будуть на першому місці.
Та й чоловік мене постійно заспокоював, сказав, щоб я не перебільшувала, діти розберуться якось самі.
Діти пішли на орендовану квартиру, якось жили окремо, я з сином та невісткою бачилася рідко.
Лише знала, що син мій з ранку до вечора на роботі, працює, адже витрати у них великі в сім’ї, невістка постійної роботи не має, лише підробітки, а оренда тягне великі гроші з сім’ї.
Згодом ми дізналися, що в нас буде онук і я зрозуміла, що синові важко буде самому забезпечувати сім’ю.
Ми вирішили з чоловіком переїхати до його батьків у їх будинок за містом, а свою квартиру віддати синові, адже жити з невісткою я б не змогла під дахом одним.
Невістка така радісна була.
Ірина навіть обійняла мене і вперше сказала:
– Дякую, мамо, вам за квартиру цю. Ми так мріяли про власне житло, але ж у мене батьки бідні, допомогти не можуть, ви ж знаєте. Добре що ви нам допомогли.
Ми стали жити окремо, наче стосунки наші налагодилися.
А одного разу я прийшла в гості до дітей, син тоді був на роботі, лише невістка вдома була.
Я думала вона сама, але заходжу на кухню, а там бачу сваха моя господарює: п’є каву, лежить на дивані.
Я ледь переступила поріг, а вона навіть не привіталася, а відразу запитала:
– Свахо, діти тут вже пів року живуть, а ця квартира, виявляється, й досі оформлена на вас. Так не годиться.
Я відразу здивовано запитала, а на кого вона має бути оформлена.
– На доньку мою, звісно – матір ваших майбутніх онуків. Чоловіки самі знаєте які, тут живуть з дружиною, а тут іншу собі знайшов та покинув її з діточками саму. А я вважаю, що все майно має залишитися онукам.
Я була настільки здивована такій розмові, що й не знала, що відповісти своїй свасі.
Як взагалі мені таке можна було сказати?
Я й досі не знаю, як мені правильно вчинити. Як в моїй ситуації бути?
Фото ілюстративне.