Мені 62 роки, нещодавно у мене був день народження. Я не збиралася нічого святкувати, але приїхала донька з зятем, щоб мене привітати.

А потім, несподівано для нас всіх, приїхала і моя внучка Галинка, яка зараз вчиться в університеті в обласному центрі.

Я була здивована, адже це був звичайний будній день, і внучці потрібно було повертатися на навчання назад.

Я настільки розчулилася, що аж розплакалася. А вона каже, не могла не приїхати до своєї улюбленої бабусі.

І подарунок привезла, сорочку вишивану, знає, що я таку дуже хотіла, от за свою стипендію і купила.

Добра у мене внучка, і від цього мені на душі дуже тепло.

А я їй ні квартиру не купила, ні машину, як інші мої подруги, що поїхали на заробітки, і забезпечили усім і своїх дітей, і внуків.

– Ти дала мені значно більше, – заспокоює мене внучка. – Бабусю, ти дала мені стільки любові, що на ціле життя вистачить!

Я і справді багато любові і уваги віддала внучці в свій час, не дарма кажуть, що внуків любиш навіть більше, ніж дітей.

Але я мала з кого брати приклад, бо у мене самої теж була чудова бабуся.

Мені досі інколи так хочеться поспілкуватися з моєю бабунею. Скільки життєвого досвіду, скільки природного розумі і мудрості було закладено Богом у тендітну статурою, мою бабунею. У якої завжди були відповіді до моїх запитань і завжди слушні поради, які багато допомогли і допомагають мені, навіть зараз.

Мені дуже хочеться, хай усі бабусі будуть мудрими, зважаючи до досвіду прожитого життя, хай завжди вміло і вчасно дають слушні поради своїм онукам і дітям, в той час коли вони потребуватимуть їхньої поради і підтримки.

Хай всі бабусі мають повагу і підтримку, своїх дітей і онуків і не почуваються самотніми, навіть, якщо живуть окремо. Бо до кожного прийде старість, якщо їх Господь обрав, до неї дожити, і як постелено було замолоду, так в старості і відгукнеться.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.