fbpx

Я свого рідного батька не пам’ятаю зовсім і ніколи його не знав, він залишив маму, коли я був ще зовсім маленьким. Мама мені про нього говорила лише недобрі речі і я все життя вірив їй. Та нещодавно батько у когось дізнався мій номер телефону і сам мені зателефонував та запросив на зустріч. Я дуже здивувався, коли побачив, як він виглядає

Нещодавно мій рідний батько, якого не було поруч у мене все життя, несподівано взяв та з’явився, коли життя у мене вже налагодилося. Ось так собі просто з’явився в один момент, як колись вирішив піти з нашої сім’ї.

А  тепер батько взяв десь мій номер, та попросив мене зустрітися з ним. Хоча, назвати його рідним татом я не можу, оскільки ця людина не доклала ніяких зусиль до мого виховання, все життя йому чомусь було байдуже до мене.

Я не пам’ятаю навіть його зовсім, оскільки він пішов він нас, коли я був зовсім маленьким. Я навіть не пам’ятаю свого рідного батька, оскільки він кинув маму одну зі мною на руках.

На ноги мене поставила моя мама. Скільки вона витратила сил на моє виховання, відмовляючи собі у всьому, щоб мене забезпечити, щоб її син, не дивлячись ні на що, ні в чому не мав потреби. Якби не вона, її турбота, підтримка і віра в мене не знаю, ким би я виріс.

А зараз, коли я дорослий чоловік, самостійний і сам можу подбати про себе і  памперси міняти не треба, він вирішив про себе нагадати саме зараз. Як тільки я став дорослою і успішною людиною, я його раптом відразу зацікавив. Тепер йому терміново знадобився син, нарешті він згадав про свою рідну дитину.

А як батько якимось чином дізнався мій номер телефону та попросив про зустріч зі мною, я знав, що чекати чогось хорошого від нього. Але мені все життя мріялося, щоб у мене був батько. Щоб мені з ним теж можна було пограти в футбол та сходити на риболовлю, як і усі однолітки мої.

Так що, не дивлячись ні на що, в глибині душі я щиро сподівався на те, що він розкається в усьому, що зробив в молодості, коли покинув мою маму і мене малого. Начебто дорослий я, а такий наївний.

Та як тільки я його побачив його, то навіть зрадів, що він не жив з нами всі ці роки, а був окремо: дуже негарний зовнішній вигляд, весь брудний, неохайний. Він відразу почав розмову про те, що мені й не так важко живеться, як він думав, що у нього життя склалося набагато гірше.

Пояснював, що пішов від моєї мами тому, що був молодий, що не нагулявся ще, думав, що все найкраще в житті у нього лише попереду. А тепер він залишився сам.

Батько ще повчав, що саме завдяки йому я з’явився на цей білий світ, то я повинен про нього подбати хоч трохи, адже більше йому нікуди йти, жодної рідної людини немає поруч.

Що було незрозуміло для мене і сумно водночас, так це те, що батько навіть не попросив вибачення, а просто весь час лише виправдовувався. Він навіть не думав спробувати надолужити згаяний час.

Ні, він навіть не запитав жодного разу, як нам з мамою жилося вдвох разом ці всі роки, а сам просив фінансово його підтримувати, тому що я його єдиний рідний син. Що він самотній, старий і недужий зараз, йому важко самому.

Я, звісно, розумію, що, на жаль, це правда. Але хіба на мені є якесь зобов’язання перед своїм батьком? За що? Я дбаю про свою рідну маму, оскільки мама все моє життя дуже добре дбала про мене. А що зробив він? Гуляв десь все моє дитинство. Він знати про моє існування не хотів, хоча прекрасно розумів, що в нього є дитина.

Я зовсім не відчуваю, що я йому винен щось, тільки через те, що він мій рідний батько. Я не маю допомагати чимось йому зараз, тільки тому, що він прийшов до мене, як до свого єдиного сина та просить у мене допомоги йому. Як можна просто так допомагати людині, для якої я нічого не значу? Де був він, коли мені було самотньо? За мене не було кому замовити добре слово в школі. Я всього в житті добивався сам, не скаржився ніколи ні на що, не хотів лишній раз турбувати свою маму.

Та батько став говорити, що йому нікуди йти і навіть на хліб немає ні копійки. Та я встав і мовчки пішов. А що мені було робити? Хіба я маю вчинити інакше?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page