З раннього дитинства мене виховувала мама. Моїй мамі було дуже важко – вона все життя пропрацювала прибиральницею в школі. А після роботи до самого вечора поралася на бабусиному городі.
Жили ми не просто бідно, а дуже бідно! Одягалися тільки в секонд-хенді. Іноді бабуся дарувала мені сукні. Але це було дуже рідко. Кожна з суконь цінувалася на вагу золота. Я їх одягала тільки вдома, щоб не забруднити. Або на свята. Одна сукня мені так подобалася, що я боялася вбирати її, щоб не забруднити. Одягла може разів зо три, а решту часу вона просто лежала на моїй полиці. Кожного дня я діставала її з шафи і милувалася. Крутилася біля дзеркала, а потім прибирала назад. Так і виросла з неї, навіть не поносивши.
Мама від виховання практично відсторонилася. Читати навчила мене сусідка, коли дізналася, що «у вересні в школу, а я читати не вмію». Вона купила мені буквар і кілька барвистих казок. Навчилася читати швидко. Мені дуже подобалися книжки і я не хотіла засмучувати сусідку, яка мені зробила такі подарунки.
Поки вчилася в школі, мама мені допомагала однією і тою самою порадою: «Вчися, а то будеш як я підлоги все життя мити». Мабуть, це була найкраща мотивація, оскільки мити підлогу я не любила.
Про свого батька я дізналася тільки в вісім років, коли якийсь чоловік прийшов до мами в гості. Я підслуховувала все, про що вони говорили. Батько прийшов просити у колишньої дружини гроші в борг. Мені в подарунок батько купив шоколадку. Все наше спілкування в день знайомства обмежилося фразою: «Ти глянь, яка велика виросла». А ще на прощання він сказав, що буде приходити щосуботи і водити мене в парк або в кіно.
Пролетів тиждень. Батька не було. Я дуже хотіла піти в парк. Навіть улюблену сукню одягла. Просиділа у дворі біля хвіртки пів дня. Чекала його і чекала, поки мама не загнала мене додому обідати. А ще сказала, що він навряд чи прийде. Але я чекала. І на наступний день чекала. Але він не прийшов. Я чекала і на наступному тижні. Теж всю суботу та неділю прочекала. Постійно вибігала на вулицю подивитися, чи не йде тато. Але він не йшов.
Наступного разу він з’явився, коли я пішла в третій клас. Він був не дуже тверезий, до того ж, ще він лаявся. Прийшов за мною. Хотів зі мною в парк піти. Але я злякалася і втекла з дому.
Потім батька я не бачила багато років. Зустріла його випадково в місті. Я йшла з подругою. Тата я побачила метрів за 50. Він би теж мене побачив, якби був тверезий. Побоялася, що батько мене впізнає і зганьбить перед подругою. Перейшли на іншу сторону вулиці.
Мами не стало, коли мені виповнилося 22 роки. Ця звістка до мене дійшла, коли я жила вже в іншому місті. Після університету залишилася в місті. Жила якийсь час в гуртожитку. Мама не хотіла переїжджати. Казала, що їй в селі подобається жити.
Через три роки хлопець зробив мені пропозицію. Ми не збиралися влаштовувати пишне весілля. Домовилися посидіти з друзями в кафе. Пізніше так і вчинили. Ще запросили батьків чоловіка.
Але якимось чином мій «тато» за тиждень до весілля дізнався, що у мене буде весілля. Я досі не знаю, звідки він дізнався про це. Почав розмову з підвищених тонів. Сказав, що я невдячна дочка, якщо вирішила вийти заміж, а батьківського благословення не запитала. Він ще почав щось говорити, але я завершила виклик і додала номер в чорний список.
Було ще кілька епізодів, коли він зі мною хотів «поговорити». Але свідомо його уникаю і навіть не відчуваю за це докорів сумління.
Фото ілюстративне – belta.
