– Навіть не знаю – добре це чи погано. У свекрухи перша реакція була, коли вона тільки дізналася півроку тому, що у нас з Андрієм буде дитина – «я приїду допомагати»! – розповідає тридцятитрьохрічна Оксана. – Ну, тоді я з нею сперечатися не стала, мені взагалі не до того було, але тепер все добре, до народження дитини залишилося місяць, і ось новини – Андрій говорить, мати квитки взяла! Через два тижні буде, щоб заздалегідь все підготувати! Але я не хочу ніяких гостей! Кажу Андрію, а він – ну я ж не скажу їй: «Не приїжджай!» Якщо хочеш, скажи сама…
Оксана з чоловіком приїхали в столицю п’ять років тому, Андрій знайшов роботу в столиці. Спочатку знімали однокімнатну, потім взяли квартиру в кредит, якщо чесно, їм добре допомогли батьки. Оксана, звичайно, теж вдома не сиділа – працювала. З двома зарплатами їм вдалося досить швидко виплатити борги і нарешті підійти до питання дітонародження.
– Батьки постійно питали про те, коли будуть онуки! – розповідає Андрій. – У моїх однокласниць там, на батьківщині, діти вже старшокласники. У нас там більшість рано обзаводиться дітьми, особливо дівчатка. А ми хотіли спочатку питання з житлом вирішити… Звичайно, батьки допомогли, спасибі їм! Якби довелося купувати квартиру з нуля, то ми до сорока років, напевно, тільки розплатилися, і то не факт!
Особливо насідала з онуками свекруха, останнім часом тільки про це і говорила і з сином, і з невісткою. Живе вона одна, і їй, звичайно, нудно. У більшості її подруг великі сім’ї, купа онуків, постійно якісь турботи. Навіть батьки Оксани як мінімум удвох, до того ж оточені племінниками. Звичайно, вони теж заговорювали про онуків, але, за словами Оксани, куди більш делікатно.
– Я свекрусі взагалі не хотіла говорити про те, що чекаю дитину, думаю, скажу пізніше, якщо все в порядку буде! – розповідає Оксана. – Але вийшло так, що на самому початку потрапила в лікарню. Ну, Андрій і сказав, що я в лікарні, і з якого приводу…
Дзвонила мені по три рази на день, так раділа, коли сказали, що все добре… Каже, я обов’язково приїду допомагати. Але я знову не звернула на це увагу, бо думала, що до цього ще далеко.
Про проблеми, звичайно, батькам Оксана особливо не розповідає, тільки про хороше. Наприклад, коли сходила на УЗД і дізналася, що буде дівчинка, тут же подзвонила і своїм, і свекрусі. Та відразу розгорнула бурхливу діяльність – в промислових кількостях скуповує рожеві штанці, чепчики, крихітні платтячка. Покупки вона фотографує на телефон, розклавши на ліжку, і висилає Оксані: дивись, мовляв, що сьогодні купила внучці!
– З подарунками приїду! Не з порожніми руками! – радіє вона. – А це платтячко з помпончиками бачила, Оксанко, як тобі? Правда, миле? А шкарпетки з тигрятами? Ну і що, що вже двадцята пара – шкарпеток багато не буває!
Оксана тільки зітхає.
– Я її прошу, звичайно, не треба так багато, не купуйте, не витрачайте гроші, але свекруха чує тільки те, що хоче…
А останнім часом почалися розмови про те, що свекруха «приїде допомагати».
– Так, привезу вам компоти, лечо, ікру кабачкову, що ще треба, Оксанко? Ти не соромся, говори! Я в цьому році багато всього закатала, з розрахунком на вас. Як тепер довезти все це? Ну, як-небудь. Тут мене на поїзд посадять, а там у вас Андрій же зустріне, мабуть? Одну мене з сумками не кинете?
Про поїздку свекруха з самого початку говорить вже так, як ніби це питання вирішене, від всіх натяків на кшталт «може бути, не відразу», «ще дожити треба», «може бути, ви краще потім приїдете, коли дитина трохи підросте» – з досадою відмахується. Ніяких потім! Вона приїде на виписку з лікарні, зустріне внучку, допоможе молодим батькам налагодити побут з дитиною. У тому, що без допомоги з боку вони не обійдуться, свекруха ні секунди не сумнівається.
– Ти не уявляєш, що таке маленька дитина в будинку! – розповідає Оксані свекруха. – Це крик день і ніч! Собі не належиш, ніколи в душ сходити… Пам’ятаю, я цілими ночами сина качала, на ходу спала… Так що ти ще рада будеш, що помічники є! Ще відпускати мене не захочеш!
А тепер ще з’ясовується, що свекруха вже їде. У неї і квитки на руках… Оксані зовсім це не потрібно. Свекруха її – цілком нормальна жінка, але досить нав’язлива і галаслива. З нею треба розмовляти, вислуховувати міські плітки і зміст серіалів, нескінченно пити чай. Свекруха жити не може без телевізора, обов’язково суне свого носа в усі шафи і ящики, почне давати поради…
– Я Андрію сказала – не потрібні мені ні гості, ні помічники зараз! – ледь не плаче Оксана. – Поговоримо і, кажу, з матір’ю, нехай вона відкладе приїзд. Розважати її до народження дитини у мене немає ніякого бажання, а після – тим більше! Натяків вона не розуміє, я вже пробувала по-всякому. Треба сказати чітко і прямо – здавай квитки, ніяких поки гостей…
– Зрозуміло. А Андрій що?
– Каже, ну не можу ж я матері сказати – не приїжджай, як це буде виглядати? Вона всією душею до нас, подарунків накупила, лечо наробила. Переживає за дитину! Та й потім, ти згадай, хто нам грошей на квартиру дав? Без батьків де б ми були зараз? Не знаю, сваритися з матір’ю я не хочу. І якщо я скажу: здавай квитки – це буде образа на рік. Якщо хочеш, скажи їй сама! Я не можу…
Фото ілюстративне – province.
