Моя донька Вікторія вийшла заміж. Зять мені сподобався, хлопець добрий, привітний. Працьовитий, відповідальний, дуже добре ставиться до нашої доньки. Мені, як мамі, більшого і не треба.
А от мама його, моя сваха, дуже дивна. Весілля ми не робили, бо час не той. Молоді розписалися в РАЦСі, і ми пішли всі разом до мене додому, я накрила символічний стіл, зробила кілька салатів, спекла торт.
Мама мого зятя прийшла без подарунка, але за столом заявила, що без нічого молодих вона не залишить. Їй у спадок від матері дістався будинок.
Дім довго стояв без ремонту, а тепер сваха вирішила його продати. Сказала, що вже підшуковує покупців, і як тільки продасть нерухомість, усі гроші відразу віддасть дітям.
Мене її обіцянка дуже втішила. Думаю, продасть сваха хату, віддасть дітям гроші, то вони відразу зможуть подумати про власне житло, а поки вони пішли на знімання.
Від себе я молодим подарувала 50 тисяч гривень, це все, що мене було із заощаджень. Кажу доньці – не витрачайте, свекруха додасть і квартиру собі купите. Але минуло вже кілька місяців, а сваха мовчить, про свою обіцянку навіть не згадує.
Доньці моїй, Вікторії, 24 роки, зять на рік від неї старший. Обоє вивчилися в університеті, вже працюють. Зрозуміло, доходи поки що у них невеликі.
Свасі моїй 56, з чоловіком вона давно розлучилася. Син теж з’їхав від матері мало не в двадцять: спочатку винаймав квартиру з друзями, потім – кімнату з Вікторією. Живе одна у двокімнатній квартирі, працює, так що грошей їй вистачає.
А тут ще батьківський будинок у спадок. Він свасі не потрібний, вона туди жити не піде, бо по-перше, далеко, а по-друге, там ремонту років 30 не було. Синові вона пообіцяла допомогти з житлом. Але напевно передумала.
Я сваху днями набрала, питаю, мовляв, що там з будинком, а вона мені каже, що покупців не знайшла. Тоді я їй запропонувала, нехай перепише будинок дітям, а вони самі придумають, що з ним робити. Але вона не захотіла, відмовилася і сказала, що це не моя справа.
Виходить в підсумку, що вона молодим так нічого на весілля і не подарувала. Я вже сумніваюся, що справа з будинком колись зрушиться з місця.
А навіщо тоді було обіцяти? Не розумію я таких людей.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
