– Не минуло і пів року як ти про борг згадала, – в’їдливо каже мені сестра.
А я стою на порозі з грошима, і не знаю, заходити мені чи ні. Ольга якось так негарно мене зустріла, що я аж не сподівалася.
У сестри завжди був непростий характер, ми з нею ніколи не дружили, бо ми занадто різні. У Ольги на першому місці були лише гроші, якщо мова йшла про гроші, то все інше вже не мало значення.
Ольга старша за мене на 2 роки, вона першою вийшла заміж. Заміжжя сестри було доволі вдалим, її чоловік був один в батьків, і йому збудували будинок, так що їхня сім’я відразу почала жити окремо.
Мені пощастило трохи менше, я вийшла заміж за чоловіка, у якого не було свого житла, тому ми стали жити у моїх батьків. Було непросто, але ми не мали іншого виходу.
Сестра хоч і жила дуже добре, але ніколи нічим нам не допомогла. Та не те, що нам, вона мамі не допомогла, вважала, що це наш обов’язок, бо ми залишилися біля мами.
Я так не вважала, бо на мою думку, якщо маєш можливість, то треба допомагати, особливо якщо це стосується рідних батьків.
Багато років кожна з нас жила своїм життям, Ольга настільки загордилася, що навіть на свята з нами знатися не хотіла. Я бачила як мамі прикро від цього, бо вона хотіла б бачити на Святвечір всю родину разом.
20 років тому багато жінок з нашого села поїхали на заробітки за кордон. І яким же було моє здивування, коли я почула, що сестра моя теж на заробітки зібралася.
Вона пояснила це тим, що діти виросли, потреби збільшилися, і треба заробляти.
– Нема чого вдома сидіти, під лежачий камінь вода не тече, – казала сестра.
Мені це було дивно чути, але кожному своє. Є люди, яким завжди мало. Тому Ольга і поїхала, бо хотіла мати ще більше. В принципі, тут нічого поганого немає, це її життя.
Я поїхати на заробітки не могла, бо так сталося, що спочатку батько був лежачий, я його доглядала майже 10 років, а коли його не стало, то вже мама злягла. Так що я мусіла залишатися вдома.
Коли мама відійшла у засвіти, з’ясувалося, що будинок вона переписала на мене. Сестрі нічого не дісталося, адже відколи вона вийшла заміж, то не жила тут.
Ольга вважала, що це несправедливо, тому навіть на похорон мами вона не приїхала.
Якийсь час ми з нею не спілкувалися, а потім мені довелося звернутися до неї за допомогою, мені потрібна була тисяча євро.
Для мене це дуже великі гроші, а для сестри – місячна платня. Ольга якраз додому у відпустку приїхала, і я наважилася в неї попросити позичити мені ці гроші.
Якимось дивом я попала під хороший настрій Ольги і вона мені позичила ці гроші. Ми домовилися, що я віддам як тільки матиму можливість.
Потім Ольга поїхала назад в Італію, а я стала відкладати з зарплати по тисячу-дві, але накопичення робилися дуже повільно.
Я собі подумала, що нічого страшного не станеться, якщо я віддам сестрі гроші через рік, як вона знову у відпустку приїде, адже ми з нею не домовлялися про конкретний час повернення боргу.
Так я і зробила. Ледве ту тисячу склала, зібралася, купила коробку цукерок і пішла до сестри, бо знала, що вона вже вдома.
Та Ольга зустріла мене дуже непривітно. Вона почала говорити, що я надто довго віддавала їй ці гроші, тому я тепер винна їй ще й відсотки. Так що тепер я маю їй повернути тисячу двісті.
Їй легко сказати, а для мене 200 євро це майже 9 тисяч гривень. Звідки я зараз візьму ці гроші, якщо я ледве їй борг віддала? У нас з нею дуже різне фінансове становище, як вона цього не розуміє.
І взагалі, чи можна брати відсотки у рідної сестри? Хіба це правильно? Як гадаєте?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
