fbpx

Я стояла біля дорогої машини, в дорогій шубі, красива, струнка і доглянута, і тут він – лисий, пузатий, потухлий, той, який вигнав мене з дитиною, коли я благала цього не робити. Я досі добре пам’ятаю той день. На вулиці темно, сьома година вечора, йде легкий сніжок, світять ліхтарі. Я стою в осінній куртці, в осінніх чоботах, в одній руці невелика сумка з речами, в іншій конвертик з немовлям, у мене навіть не було дитячої коляски. Як же зараз все змінилося – ми з чоловіком просто помінялися місцями

Життя як бумеранг.

У 26 років я почала жити «цивільним шлюбом» з Олексієм, він старший за мене на 5 років. Все було добре, «цивільний чоловік» любив мене. Я зрозуміла, що чекаю дитину, в 28 років, і на 7 місяці дізналася, що у «чоловіка» є інша жінка, молодша за мене на сім років. За матеріалами

Прочитала смс в його телефоні: «Коханий, я чекаю» І він їхав, говорив, що справи, бізнес, і всякі відмовки, приїжджав вранці.

… Щоб врятувати свій шлюб, я не показувала, що знаю про неї, прала йому, готувала по п’ять різних страв на день, вдома була чистота, все напрасоване, накрохмалене.

І поскаржитися нікому, поплакатися, я сама з дитбудинку.

Коли я була в лікарні, він привів її в наш дім, сусідка зайшла ввечері, він, не соромлячись, відкрив двері, коханка виходить з ванни в моєму халаті … Ну це все дрібниці. Донечка народилася неспокійна, плакала ночами, він посилаючись на те, що не може виспатися (у нас була однокімнатна квартира) їхав нібито до брата ночувати.

Я все терпіла, бо хотіла, щоб у дитини був батько, всіляко намагалася зберегти наш шлюб. Він часто ображав мене, що я тупа, страшна, товста (я набрала 10 кг), що дружини його друзів завжди добре виглядають, добре одягнені, а я селючка з дитбудинку.

Він почав піднімати на мене руку: не так приготувала, не так поклала, дитина кричить, заткни її. Почав виганяти з дому, а мені нікуди йти, я плачу, на колінах благаю його не виганяти нас на вулицю. Я була в декреті, отримувала копійки, молоко у мене пропало, гроші він перестав давати на продукти.

Сам вдома не їв, тільки ночував іноді, мився, переодягався і їхав. Знущався наді мною, просто так, ні за що, за то що поламала йому життя, що живу в його квартирі, що народила йому я а не вона … Це тривало п’ять місяців. І ось в один «прекрасний» день він з’являється на порозі нашого дому з нею, з коханкою Іриною, і каже, що у мене є пів години, щоб зібрати речі і піти … (квартира тільки його була).

Я плакала і благала нас не виганяти, я стояла на колінах і говорила, що нам нікуди йти, на що отримала стусана … Він кричав: «Подивися на себе, і подивися на Ірину (Ірина красива струнка, в дорогому одязі, з зачіскою), як я можу жити з тобою».

Ось так зимовим морозним вечором я вийшла з квартири з п’ятимісячною дитиною на руках на вулицю … Я добре пам’ятаю той день. На вулиці темно, сьома година вечора, йде легкий сніжок, світять ліхтарі … Я стою в осінній куртці, в осінніх чоботах, в одній руці невелика сумка з речами … в іншій конвертик з малятком, у мене навіть не було дитячої коляски.

Мобільник мені він не віддав, тому що це він його купив … Куди йти? Грошей в кишені було небагато. Я йшла в нікуди, я вже не плакала, мені не було чим плакати і не могла ні говорити, ні плакати. Йти мені було нікуди, подруг мій «чоловік» всіх віднадив від мене, були тільки друзі сім’ї, його друзі.

До декрету я працювала медсестрою в лікарні, я поїхала туди. Я слізно попросила нашого чергового лікаря пустити мене переночувати в лiкарні. Мені дозволили, але на одну ніч. Вранці я пішла в ломбард і заклала золоті сережки і ланцюжок. Я зняла в цей же день кімнату в якоїсь бабусі у дерев’яному будинку.

У мене не було постільної білизни, рушників, нічого. Марії Сергіївні, господині будинку, було тоді 62 роки, вона сильно хворіла, ледве ходила. Вислухавши мою історію, вона сказала, що допоможе мені з дитиною, посидить, що мені треба шукати роботу, своїх дітей у неї не було, сина помер.
Роботу знайти було складно, вищої освіти немає, я не довчилася один рік.

І тут знову yдар, «чоловік» під’їхав до мене на вулиці і сказав, що платити кредит за машину він більше не буде. (Кредит оформлений на мене, а машина на «чоловіка») … Пригрозив, що якщо подам на аліменти, позбавить мене батьківських прав, тому що житла у мене немає і доходу постійного теж.

Я влаштувалася прибиральницею в рибний цех, посудомийкою в кафе. Але на кредит цих грошей не вистачало, та ще й за кімнату потрібно було платити.

Ночами я в’язала шкарпетки і рукавиці і продавала їх на ринку, в мороз стояла в курточці і осінніх чоботах. Вечорами ходила на ринок на підробіток перебирати гнилі овочі та фрукти, на морозі, обмерзлими руками, ті, що зіпсовані, обрізала і приносила додому, доньці.

Пішла працювати двірником з 5 ранку до 7. Я дивилася на жінок проїжджаючих в дорогих машинах, вони були всі красиві, доглянуті, і чомусь тоді я думала про них, ось їм пощастило, у них є зимовий одяг, і їм тепло, і вони не голодні … Величезне спасибі Марії Сергіївні, за те, що вона сиділа з моєю донькою. Я приходила додому о першій годині ночі, прала дитячі речі, лягала спати о другій, щоб о 4.30 встати на роботу.

Я не досипала, що не доїдала, часто хворіла, у мене погіршився зір, я схудла на 18 кг. Руки тремтіли, я була синього кольору. Грошей не вистачало. Я 2 роки не купувала собі речі, я стала схожою на бомжиху. У мене не було сил, але я не здавалася, працювала, бо не хотіла щоб мою дитину забрали в дитбудинок, я сама звідти і знаю, що це таке. Я прибирала квартири, мила під’їзди, заробляла, як могла.

Я прожила так 4 роки.

Пройшовши через приниження, голод, сльози, кредит за машину, на якій роз’їжджає мій колишній, я весь погасила сама, своїми руками, своїм здоров’ям, своїми сльозами. Життя стрімко почало змінюватися.

Господь послав мені жінку – господиню елітної квартири, в якій я прибирала, вона пошкодувала мене, запропонувала працювати в неї секретарем, з високою зарплатою, я була в шоці …

Вона дала мені аванс на одяг, допомогла влаштувати дитину в садок. Все почало налагоджуватися. Я пішла на комп’ютерні курси, закінчила інститут на юриста. Ще через два роки мене підвищили, я стала менеджером, потім комерційним директором у великій фірмі, з великою зарплатою оформила в іпотеку на трикімнатну квартиру, купила машину, зробила шикарний ремонт, недавно їздили відпочивати з донькою в Італію, Францію.

Дочка у мене ходить в приватну школу. Марію Сергіївну вона називає бабусею, ми їй допомагаємо і їздимо в гості. Мені почав приділяти знаки уваги дуже хороший чоловік, директор будівельної фірми …

І ось доля! Я купую по оголошенню заміський будиночок – дачу з лазнею з будинком. Господиня сказала по телефону, що вона терміново продає дачу, тому що великі борги і якісь проблеми і терміново потрібні гроші. Ми під’їжджаємо до дачі, я, подруга і дочка. Виходять продавці будинку, думаєте хто?! Мій колишній співмешканець і його коханка! Я в шоці, вони теж …

Я дивлюся на них і перед очима пролетіли всі ці роки … той самий зимовий вечір, коли падає легкий сніжок і горять ліхтарі, я з конвертиком п’ятимісячним … і з копійками в кишені …

Я стою біля дорогої машини, в дорогій шубі, вартістю як ця дача цілком, красива, струнка і доглянута, він лисий, пузатий, брезклий, той, який мене bив в живіт, коли я благала не виганяти нас, і вона – розтовстіла бaба в 100 кілограм …

Так ми стояли хвилин десять мовчки … Знаєте, що я зробила? Я розвернулася і пішла, а вони так і стояли ошелешені.

Ніколи не впадайте у відчай, ніколи, ви чуєте мене? Ніколи! Життя зміниться і все у вас буде! Вчіться, працюйте, прагніть кращого! Згадуючи, через що мені довелося пройти і що тепер зі мною стало, я повторюю: ніколи не здавайтеся і все обов’язково налагодиться!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page