Родом я з простої сім’ї. Я народилася та виросла в невеличкому селі, там і навчалася в дев’ятирічній школі. А після закінчення дев’ятого класу я поїхала в обласний центр і вступила навчатися в технікум. У той час я вчилася на другому курсі. Познайомилася я там з одним хлопцем, звали його Роман. Він навчався на курс мене старше, а точніше вже випускався з цього навчального закладу. Ми з Романом почали зустрічатися і вже через рік я дізналася, що чекаю дитину та скоро стану мамою.
Його батьки сприйняли мене з великими труднощами, тільки через майбутнього онука. Вони розуміли, що Роман мене кохає і піде на все, щоб бути зі мною. Тим більше, він був єдиною дитиною в сім’ї, його завжди в усьому слухалися та догоджали на кожному кроці, і робили те, що він захоче і побажає.
Після весілля ми почали жити в нього вдома з його батьками. А вже через пів року у нас з Романом з’явився син, якого ми назвали Василько. Жили ми начебто дружно, свекруха ставилася до мене нормально, допомагала з дитиною, хоча якогось тепла до мене не було зовсім, думаю вони мене так і неприняли у свою родину, не змирилися з вибором сина. Технікум я не кинула, а продовжила вчитися. Василько, коли мене не було вдома, завжди залишався з бабусею і дідусем.
Через два роки я дізналася, що знову чекаю дитину. В призначений термін у нас з’явилася донька, назвали ми її Наталя. Ми з Романом вирішили жити окремо, адже тіснитися усім разом вже зовсім не хотілося. На той час в нас були деякі заощадження, а частину нам дали його батьки і ми взяли в кредит квартиру. Батько й мама мого чоловіка нас довго відмовляли, але ми стояли на своєму. Купили трикімнатну квартиру, відзначили новосілля і життя здавалося для мене казкою. Коханий чоловік, улюблені діти, улюблена робота, кредит майже виплатили – що ще потрібно для повного щастя. Але ось, настала чорна смуга.
Роман почав все більше часу присвячувати друзям. До ночі сидів з ними в гаражі і повертався, самі розумієте в якому стані. Спочатку мого чоловіка звільнили з роботи, потім він влаштувався на іншу, з якої, незабаром, через якийсь час теж вигнали, потім він взагалі перестав шукати роботу. Цілими днями сидів з такими ж друзями в гаражі. Я стала помічати, що мій чоловік почав виносити речі з дому, здав мої золоті сережки, позичав у всіх друзів і родичів гроші, та й взагалі, почалося не життя, а справжнє пекло.
При цьому, його батьки в усьому звинувачували мене. Говорили, що це я у всьому винна. Постійно казали:
– У хорошої жінки, чоловік так себе не поводить, а тримається сім’ї, тож ти сама в усьому винна.
Що я тільки не робила, щоб налагодити все у нашій сім’ї, нічого не допомагало. А мені було боляче бачити як чоловік пропадає, бачити як на це дивляться діти і відвертаються від нього, вони перестали любити та поважати свого тата. Мені доводилося працювати на двох роботах, щоб платити кредит. Про одяг я взагалі мовчу, забулася вже коли щось купувала собі, тільки дітям і саме необхідне.
У підсумку мені це все набридло, після виплати по кредиту, я забрала дітей і переїхала в село до своєї матері. Подала на розлучення і на розділ майна. Коли про це дізналася свекруха, вона приїхала до мене і влаштувала скандал. Вона говорила, що це я в усьому винна, що я хочу тепер привласнити квартиру, на яку вони з чоловіком теж дали свої гроші. Вона кричала, що ніколи мені цього не дозволить і не пробачить. Коли я стала заперечувати і говорити, що Роман, син її, навіть не платить аліменти на дітей, не допомагає зовсім нам нічим, що я одна все тягну, вона просто плюнула і пішла. Мені було дуже сумно. Виходить у всьому винна тільки я, я одна. Ми досі живемо у моєї мами і не знаємо що робити далі. Як ставити одній дітей на ноги я не знаю.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.
