Мені 42 роки, з дружиною ми вже разом 20 років. Лариса була моєю одногрупницею в університеті. Після закінчення вузу ми відразу пішли в РАЦС. Мені здавалося, що кращої за неї людини я ніколи не зустріну. Одружилися, згодом у нас з’явилося двоє синочків.
Дружина весь час проводила вдома з дітьми, а я багато працював. З часом я купив квартиру. Справи у нас складалися по-різному, я часто затримувався на роботі. Була інша і вона здогадувалася про це. Лариса то йшла від мене, то поверталася. У мене була квартира, тому вона залишалася, так думав я.
Батьки Лариси жили в однокімнатній квартирі, то ж до них вона з дітьми переїхати не могла. Коли молодший син пішов в школу, Лариса вийшла на роботу. Вона не раз говорила мені, що якщо я не змінюся, то вона піде. Я в це не вірив, думав, що вона жартує.
І нещодавно я прийшов додому і побачив на столі записку. Дружина коротко повідомила мені, що вона йде і подає розлучення. Обоє наших синів виросли, поступили в столичний університет, там зараз і живуть. Лариса вирішила, що настав час щось змінювати – зібрала речі і подала на розлучення сама.
І тут я зрозумів, що винен сам. Ніколи не дарував подарунків, а треба було. Поруч зі мною була ідеальна людина, але я її не зміг належно її оцінити.
Я спробував зустрітися з Ларисою, поговорити. Вона сказала мені, що звільняється з роботи і їде за кордон. Її рідна сестра вже 10 років живе в Польщі, Лариса їде до неї і спробує там розпочати щасливе життя. Дружина у мене хороша, розумна, працьовита людина, я знаю, що у неї все вийде.
Зараз, коли вона пішла я став цінувати її. Щиро хочу, щоб вона повернулася, буду змінюватися. 20 років разом – це багато!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
