Мені 24 роки, я живу з мамою. Мені належить половина квартири, житло було татовим, коли його не стало, у спадок ми з мамою вступили в рівних частках. Тоді, 10 років тому, залишившись без годувальника, нам довелося важко. Мама ніколи не працювала, матеріальне становище родини дозволяло не працювати, займатися домом.
Після того, як не стало тата, мама не поспішала шукати роботу, у мене була пенсія, та й мамин брат нам дуже допомагав. Мама, яка звикла не відмовлятися ні від походів у салони, ні від нових речей, просто не могла звести кінці з кінцями.
А потім мама вийшла заміж, в нашій квартирі поселився вітчим. Після цього моє життя дуже змінилося. Мама дбала про свого чоловіка, а про мене ніби й забула.
Відразу після школи я поступила в коледж, після закінчення якого я пішла працювати. Я дуже хотіла заробляти сама на себе, щоб не просити гроші у мами і вітчима. Я склала перші три свої зарплати і купила холодильник. Все тому, що вітчим з мамою давно забрали свій холодильник до себе в кімнату.
З своєї зарплати я мала сплачувати половину комуналки, хоча справедливо було б, якби третину, адже нас в квартирі жило троє.
Я часто приходила додому і заставала пустий холодильник, вітчим з мамою запросто могли взяти звідти будь-який продукт, а коли я щось говорила, мама мені нагадувала, що вітчиму ми дуже зобов’язані!
– Він тебе ростив, напував і годував. Ми маємо йому допомогти, а тобі продуктів шкода.
Одного разу до нас в гості прийшов мамин брат, той, що допомагав нам на початках, він подивився на те, як мені живеться, і запропонував продати квартиру, забрати свою частку і їхати від них куди подалі.
Коли я оголосила про це мамі, вона сказала, що не дозволить мені це зробити. Я працюю, свою частку пущу на початковий внесок, а решту візьму в кредит і матиму житло. А вона без роботи, вітчим теж без стабільного заробітку, тому нове житло придбати вони не зможуть.
Мені шкода мами, але і про себе мені треба думати. Тому як правильно поступити в цій ситуації, я не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
