Володя у нас з чоловіком єдиний син, до того ж, пізня дитина. Народився Володимир, коли нам з чоловіком було вже далеко за тридцять. Ми з нього пилинки здували, натішитися не могли, що маємо спадкоємця.
Звичайно, собі могли відмовити багато в чому, аби лише у сина було все необхідне. Чоловік навіть якийсь час почав їздити на заробітки, аби у нашого хлопчика була сучасна техніка і модний одяг, та й на навчання в університеті ми якусь копійку відклали.
Після школи Володимир поступив в університет на платну форму навчання, добре, що хоч гроші у нас на це були. Ми вирішили, що наш єдиний син в гуртожитку жити не буде, тому зняли йому квартиру недалеко від корпусу університету.
Я сподівалася, що син трохи призвичаїться до навчання і знайде якийсь підробіток, як це робить більшість студентів. Але шукати роботу син не поспішав. А навіщо? За квартиру ми з чоловіком платили, їжу я привозила з села, одяг і необхідну техніку чоловік спонсорував, так що син жив і горя не знав.
А останнім часом я стала помічати, що він ще й робити нічого не хоче. Приїжджає до нас в село лише тоді, коли йому щось треба. Приїде, покрутиться, гроші на щось випросить, і швиденько назад. Ми з чоловіком вже немолоді люди, нам самим скоро допомога знадобиться, а ми досі тягнемо на собі дорослого сина.
В минулу суботу син приїхав, відразу сказав, що йому треба 5 тисяч гривень на нову куртку. У мене були ці гроші, але я собі хотіла взуття на зиму купити, бо моїм старим чоботам вже років сім. Але переконала себе, що ще так походжу, а синові треба більше, він між люди ходить.
Так що я вирішила дати йому ці гроші, але попросила прибрати біля хати і поскладати дрова. Син сказав, що добре, але навіть не рушив з місця. В результаті все знову зробив чоловік.
А мені так прикро стало, що я аж заплакала. Я раптом зрозуміла, що сину 21 рік, а він так і не зрозумів, що треба батькам допомагати, піклуватися. Вже й не знаю, чи варто від нього хоч якоїсь допомоги на старість чекати.
Так я образилася, що не дала йому гроші на нову куртку. Йому це дуже не сподобалося, він ще сподівався, що я передумаю. Але я твердо стояла на своєму: хочеш нову куртку – зароби на неї. І взагалі, я йому сказала, що якщо він не збирається допомагати, то може не приїжджати.
Як я уже сказала, він зібрався і поїхав, образився дуже. А я тепер вже думаю, чи не занадто все це? Чи правильно я зробила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
