Так склалося, що ще в свої молоді роки я, разом зі своїм другом поїхали на заробітки в Португалію. Сподівався, зароблю трохи грошей, повернусь додому, одружусь і буду жити щасливо. Але вийшло інакше. Додому я не поїхав, як планував відразу.
Я там зустрів своє кохання там в далекій Португалії. Зустрілись ми випадково, на той час я навіть мову знав не дуже добре, але з нею ми розуміли одне одного добре. Спочатку просто зустрічались, а потім зрозуміли, що ми подаровані одне одному долею. Одружились, через рік народилася у нас донечка, потім через два роки синочок.
Дружина моя з небагатої сім’ї, тому працювати доводиться мені досить багато, щоб жити більш-менш добре, адже тут теж життя непросте. До такого статку, який є наразі в нас, працювати доводиться мені тяжко і багато. Я хочу, щоб моя сім’я і надалі так добре жила, це дуже важливо для мене, щоб вони ні в чому не мали потреби.
Дітки наші зараз підростають, потреби збільшуються в сім’ї і я розумію, що мені потрібно добре працювати, щоб нам усім і зараз гарно жилося в такий непростий час. Не так давно ми нарешті можемо відпочивати на вихідних всі разом.
До моїх батьків в Україну ми не їздили ні разу, хоча я часто телефоную їм. І все через гроші. Якщо поїдемо, то потім на всьому економити доведеться. А одного мене дружина не відпускає, думає, що я залишуся там і не повернуся назад.
В такий час і зателефонували мої батьки з новиною. Хочуть переїхати до мене жити. Мотивуючи тим, що на батьківщині вони одні залишились. Я у них єдиний син, додому не їду, а доглядати їх немає кому.
Я, коли таке почув, не міг підібрати необхідні слова, вірніше не знав що сказати. Я зараз дуже багато працюю, щоб утримувати сім’ю. А якщо батьки приїдуть, де будуть жити. Будинок у нас невеликий, тісно буде всім разом, місця мало. І як їм пояснити, що не багатий я, як вони там собі думають. Поняття таке у наших людей, що коли людина живе за кордоном, то вона обов’язково багата.
В моїх батьків є трикімнатна квартира, велика, простора. Вони обоє на пенсії. Батько отримує гарну пенсію. Відпочивали вже в усіх куточках України, на море їздять разом щороку, у тата є свій автомобіль. З грошима я допомагаю трішки, по можливості. Але їм захотілося за кордон.
Порадившись із дружиною, вирішили, що не треба давати надію батькам, про переїзд до нас. Я не зможу забезпечити тут таку велику сім’ю, і в першу чергу мені ще потрібно думати про своїх дітей.
Зателефонувавши батькам пояснив причину, чому не можу забрати до себе. Мені важко давалось таке пояснення, розумів, що образяться, але по-іншому не можу, я просто не маю змоги забрати їх до себе зараз. Мабуть, мене не кожна людина зможе зрозуміти, батьки також зовсім не зрозуміли.
Мабуть, я нехороший син, і багато хто мене засуджує, але сім’я в мене на першому місці. Можливо пізніше я зможу заробляти набагато більше, ніж сьогодні, і куплю своїм батькам будинок в селі. знайду хорошу людину, яка доглядатиме за ними за гроші, але в майбутньому. Зараз такі часи, що я маю думати про дітей своїх в першу чергу.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
