fbpx

Я самотня жінка, дітей у мене немає. Нещодавно не стало мого чоловіка, він був старший за мене на 18 років. Колишня дружина Сергія Миколайовича сказала, щоб він взяв мене за дружину, коли її не стане, і він виконав її волю. У щасливому шлюбі ми прожили 20 років. А нещодавно до мене прийшов його син, він дізнався, що мій чоловік написав заповіт і все залишив мені

Я самотня жінка, дітей у мене немає. Нещодавно не стало найближчої і найдорожчої мені людини – мого чоловіка. Поділитися радощами і неприємностями тепер ні з ким. Читаю і бачу, як тут читачі підтримують зневірених людей, радять, як їм бути, яку дорогу в житті обрати. Може, і моя історія знайде відгук в чиємусь доброму серці, і якась людина допоможе зробити мені правильний вибір.

Мій чоловік був старший за мене на 18 років. Ми знали один одного дуже давно. У нього теж не стало колись дружини, а я була їй двоюрідна племінниця. Вона перед тим, як піти від нього назавжди, порадила чоловікові, коли її не стане, взяти мене за дружину. Він виконав її останню волю. Через рік приїхав до мене. Все розповів і зробив пропозицію. До цього часу я один раз була одружена, але це заміжжя краще не згадувати, в тому шлюбі у мене було багато проблем та негараздів, у нас тоді не було дітей, і я вирішила розлучитися, адже чоловік у мене був недобрий.

А Сергій Миколайович мені дуже подобався. Він – розумний та добрий чоловік з чудовим почуттям гумору. У свої 63 добре зберігся. У нього, в той час, була своя квартира. Я дала згоду на шлюб і переїхала до нього. 20 років, які ми прожили разом, – найщасливіший час за все моє життя. Чоловік приніс мені стільки чудових днів, скільки не було у мене за все попереднє життя. Але потім прийшло лихо. Щастя не буває вічним.

Мій Сергій занедужав. Напевно, чоловік передчував щось недобре, він заздалегідь склав заповіт. Все майно у ньому він заповів лише мені. Так пройшло ще три місяці. Весь цей час я не відходила від його ліжка. Робила все, щоб якось скрасити останні дні. Але він пішов назавжди. А потім почалися всі мої неприємності.

Через пів року, у поминальний день, вони пред’явили претензії. Син Сергія Миколайовича Іван і його дружина Ірина. Іван відразу сказав відкритим текстом:

– Тітко, Маріє, давай по-хорошому вирішимо питання. Або ти продаєш дачу і квартиру і ділишся з нами, або буде по-іншому.

Не стала мовчати і його дружина Ірина:

– Добре влаштувалася. Одна в трикімнатній пануєш, а внук з малою дитиною і дружиною по кутах поневіряється. І син ні з чим залишився зовсім.

Я спробувала якось залагодити цю суперечку. Запитала, чому батька не відвідували за стільки років, що ми жили разом, він чекав їх весь цей час, адже дуже любив, не зважаючи ні на що. Він, можливо, через таке ставлення до себе не включив їх в заповіт. Але це їх ніяк не розчулило. Посипалися на мою адресу недобрі слова. На роздуми діти мого чоловіка дали мені один місяць. І пішли, грюкнувши дверима.

Що робити, не знаю. Час йде. Продавати дачу і квартиру шкода. Вони мені пам’ятні до сліз. Не хочу сама теж залишитися на вулиці на старість. Хвилююся і чекаю наступної розмови. Я людина спокійна, не люблю суперечок. Навіщо мені все це?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – astromeridian.

You cannot copy content of this page