Моя рідна сестра Оксана зі своїм чоловіком живуть у Польщі. Там вони вже більше 10-ти років.
У Оксани там вже є хороша квартира, у кожного по авто, діти навчаються гарно і йдуть своїм шляхом.
А все починалося складно і досить таки сумно.
Багато років тому Оксана залишилася без роботи, чоловік її теж заробляв копійки, важко було з двома дітьми їм упоратися самим.
І якраз тоді моя сестра познайомилася з однією жінкою, вона приїжджала провідувати батьків в наше село, а сама з сім’єю давно жила в Польщі, там вони облаштувалися добре.
І стала та жінка постійно розповідати моїй сестрі, як там гарно живеться, гарні гідні зарплати, спокійне життя, впевненість в завтрашньому дні. Пояснила, що загалом вона щаслива, що колись свого часу поїхала жити за кордон, діти її теж вже мали добру і повертатися в Україну не хотіли.
Оксана тоді в мене з чоловіком і в мами позичила гроші та вирішила теж з сім’єю поїхати з тією жінкою у пошуках свого сімейного щастя.
Вона обіцяла допомогти сестрі там на місті.
Відтоді життя Оксани, щиро кажучи, дуже змінилося, вони з чоловіком стали гарно заробляти, приїжджає до нас, як справжня панятка: гарно одягнена, нафарбована.
Гроші вона повернула нам дуже швидко, щиро дякувала, що допомогли.
А я залишилася жити з чоловіком в хаті разом з батьками.
Минулий рік був дуже непростим, я залишилася без роботи, у чоловіка теж підробітки сезонні, а у нас донька навчається в столиці, маємо допомагати їй, ще й житлом забезпечити хочеться.
Я, щиро кажучи, дуже хочу, щоб донька жила в місті, побачила гарне життя, а не як ми з чоловіком пораємося з ранку до вечора в цьому господарстві, нічого не бачимо.
Я стала натякати сестрі, щоб вона нас з чоловіком забрала до себе, допомогла влаштуватися, найти роботу. оксана змовчувала, оминала ці розмови, а коли я їй сказала прямо, то сестра пояснила, що там зараз теж дуже непросто і допомогти мені вона не може нічим.
Ми тоді не поїхали, бо від сестри ніякої підтримки і допомоги я не отримала.
З нашого села, на той час, багато людей працювали у Польщі, я не розумію, про які перешкоди говорила тоді сестра. Не розумію, чому вона нам допомогти не хоче.
Ми згодом орендували б своє житло, як тільки з’явиться у нас така змога і не заважатимемо їй.
А коли у нашій країні таке сталося, сестра, хоча іноді й телефонувала нам, але ніколи не кликала мене до себе, хоча знає, як нам важко тут.
Лише від мами я дізналася справжню причину.
Виявляється, Оксана не хоче, щоб я їхала за кордон, адже захочу залишитися там. А вона цього не хоче, бо не планує повертатися в Україну, а хоче, щоб я сама доглядала батьків.
От як можна такою людиною бути? Як мені тепер з нею спілкуватися?
Фото ілюстративне.