fbpx

Я розлучилася з чоловіком і повернулася жити до мами в село. З мамою жив зять, він був незадоволений моїй появі найбільше, адже довелося кімнату звільняти для мене. Я навіть зими там не прожила, Андрій зробив усе, щоб я поїхала в Італію на заробітки

А вже як ми з моїм чоловіком розлучилася, то я відразу після того повернулася з міста жити в село – в хату до своєї рідної мами.

Мама моя вже тоді якраз жила разом з моєю рідною сестрою.

Моя сестра Марина була заміжня, тому вони жили з чоловіком у мами і в них була дитина.

Коли я приїхала в батьківську хату, то чоловік моєї сестри, Андрій, був дуже незадоволений такому перебігу подій.

Просто все виходило так, що їм довелося звільнити мені одну з сином кімнату, тепер вони жили з Мариною і їх донькою в одній кімнаті.

Андрій чомусь вважав себе повноправним господарем у маминій хаті, адже був єдиним чоловіком вдома.

Він постійно говорив, що вся важлива, першочергова та важка робота на його плечах, тому ми без нього аж ніяк би не впоралися.

Він, як не дивно, був найбільше незадоволений моїй появі в батьківській хаті.

Взимку було навіть так, що Андрій говорив, щоб я йому платила гроші, адже гріюся в хаті, а дрова для опалення заготовляє та рубає він один, хоча самі дрова щороку купувала наша мама лише зі своєї пенсії.

Жити мені було дуже непросто у батьківському домі, на жаль, таке враження, наче я на чужині.

Моя сестра Марина, особливо, мені нічого не говорила, але завжди була на стороні свого чоловіка, коли він був незадоволеним.

І я стала помічати, як з кожним днем він її ще більше переконує в тому, що мені тут просто не місце, що це лише їх будинок і все.

Роботи в селі особливої не було і я вирішила поїхати зі своєю однокласницею в Італію, вона з невісткою своєю давно там працюють, дітям добре допомогли, ті живуть в місті давно, мають свої квартири, машини.

Видно, що дівчата мене брати не дуже хотіли, адже зайвий клопіт нікому не потрібний, говорили, що мороки зі мною багато там буде, потрібно влаштувати мене, знайти якусь роботу, допомогти усім, ще й житло підшукати, а в мене ще й дитина мала, а це чимало часу та клопотів.

Та я розповіла, як мені живеться зараз в хаті своєї мами і вони мене пошкодували та погодилися взяти з собою.

Свого сина я залишила на маму, вона була не проти мені допомогти, а сама поїхала за кордон гроші заробляти на життя.

Оплачували мені роботу добре, але сеньйора моя була дуже недоброю жінкою, скільки всього мені прийшлося побачити з нею, скільки змовчувала я їй при кожному непорозумінні, бо знала, що не маю права їй щось заперечити, залишуся без роботи і знову прийдеться повертатися в село.

Старенька сеньйора зовсім не любила, коли я їхала додому до мами і сина, вона постійно казала, що я маю бути з нею, інакше попросить дітей знайти їй другу доглядальницю, а така, як я – їй не потрібна.

Виходу у мене не було, тому додому я їздила дуже рідко, хоча було прикро від того.

Гроші мамі і синові я передавала своєю однокласницею, ще й гостинців завжди купувала їм.

А потім так склалося, що я познайомилася з одним чоловіком, у нього була своя власна однокімнатна, але дуже простора квартира, він був розлучений давно, дітей не мав.

Ми стали зустрічатися, а згодом він покликав мене жити до себе. Згодом я дізналася, що чекаю дитину, а він був людиною доброю, ми з ним вирішили, що я заберу до нас сина і залишу роботу по догляду за старенькою бабусею.

Ми одружилися, а потім я поїхала в Україну за сином.

Мама моя дуже постаріла, вона схудла, очі сумні.

Я весь час надсилала їй чимало грошей, а як виявилося згодом, вона більшу частину віддавала Андрієві і моїй сестрі Марині.

Вони постійно просили їх у мами через те, що там жив мій син, хоча вони ні копійки до нього не доклали, я годувала і одягала їх, але вважали, що він живе у їх будинку.

Я стала говорити з Мариною, що мама вже старенька, щоб вони поважали її, допомагали в усьому, адже живуть в її хаті, усім, що мають загалом завдячують їй.

А виходить навпаки, Андрій лише докоряє нашій мамі в усьому, наче не він в неї, а вона в нього живе в будинку його.

Марина була зовсім незадоволена такою розмовою зі мною, звикла, що я постійно мовчу, вона сказала, що якщо я така хороша донька, то чому сама маму не доглядаю свою маму, а лише залишила на неї дитину та поїхала за кордон за грошима та життя своє влаштовувати добре.

Але ж я мамі надсилала гроші, щоб вона з дитиною ні в чому не мала потреби, і Марина прекрасно це знає, я не розумію, як можна бути такою і говорити неправду.

Я зараз в такому смутку. Що мені робити?

Я не можу забрати маму з собою в Італію, та й залишитися з нею не можу.

Якесь замкнене коло, виходить.

Невже так можна ставитися до рідної людини?

Невже Марина не може по-людськи жити з мамою в її хаті, мама дуже добра і спокійна людина, й слова зайвого ніколи Марині з Андрієм не скаже.

Що мені з мамою робити, адже шкода її? Як тут вихід знайти в нашій ситуації, що склалася?

Мені за три дні в Італію знову потрібно їхати, а тут така непроста ситуація склалася в родині моїй.

Як бути далі?

Я заплуталася і порадитися ні з ким не маю.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page