fbpx

Я розчарувалася в подрузі своїй, а мені здавалося, що дуже добре її знаю, адже ми багато років дружили. Та остання наша розмова дуже багато змінила. А все почалося з того, що я розповіла Тамарі про свою бабусю

Подруга мені якось поскаржилася на своє важке життя:

– Іноді такий смуток на душі у мене останнім часом буває, все з рук якось валиться, – сумно говорила Тамара. – Хоч лягай та й все. Безгрошів’я суцільне набридло вже. Дитина недужає в садочку часто, я на лікарняних вдома весь час сиджу, на роботі мене вже недолюблюють всі мої колеги, що вже й про начальство казати. З чоловіком якось не ладиться зовсім теж. Постійно стараюся у всьому, все хочу встигати, і все на одному місці товчуся. Результату нуль.

– Ой, Тамаро, щось ти зовсім розкисла. Просто спробуй подивитися на всі ці речі з іншого боку. Ти молода жінка, у тебе є сім’я, дитина гарненька, здорові ви всі! Щось несерйозне з садочку – це ж дрібниця, усі маленькі діти проходять через це, поки адаптуються в колективі. У мене он сусідка одна за сином доглядає, у нього проблеми дуже серйозні, їй дійсно дуже важко з ним. Хлопчику 7 років, він не ходить, не розмовляє. Так у тебе взагалі не проблеми в порівнянні з нею. Ти щаслива дружина та мама, у тебе все добре. На дрібниці не зважай, – спробувала я підтримати Тамару.

– Це точно. Все пізнається в порівнянні в нашому житті. Ти права.

– Так, звісно, що я права. Ось! У тебе хоч якась робота є, дах над головою власний, рідні люди поруч з тобою. Чоловік у тебе людина хороша, розуміє у всьому. Працює, заробляє не гірше інших людей. Ти подивися навкруги, у кого краще щось є? У нас он на роботі колега ходить, каже що сама працює, а у неї двоє дітей, чоловік працювати не хоче, вона піти від нього не може, адже в його квартирі живе, а свого даху над головою у неї нема. Часи важкі, на розлучення вона не наважиться, адже боїться, що не впорається сама, хіба що відразу десь їхати за кордон, але і там зараз нашим дуже складно. У тебе ж все зовсім не так?

– Ой, ну ні, звичайно, що ти, навіть не порівняти. Вадим мій у мене добрий чоловік. Лінивий трішки, правда, але на роботу ходить та гроші додому приносить і батькам нашим трішки допомагає.

– Лінивий трішки – це дрібниця. Тобі взагалі гріх скаржитися на нього. Ти не голодна, одягтися є в що – вже значить добре. Я взагалі вважаю, в наш час люди забагато хочуть, все їм погано, все важко. А ось раніше як було? У мене бабуся в селі, свого часу, п’ятьох ростила одна. Воду носила, дрова рубала сама, адже чоловік з ранку до ночі на роботі був, і на всю сім’ю були одні чоботи.

– Так, я ось теж часто думаю – як же раніше наші бабусі справлялися, – вже спокійніше відповіла Тамара. – Як згадаєш про те життя. Нам дійсно скаржитися зараз гріх. Я коли бачу, що комусь гірше живеться ніж мені, то якось навіть легше на душі стає.

Ми допили каву, подруга заспокоїлася після нашої розмови і додому весела пішла. А я просто збагнути не можу. Невже те, що комусь важче живеться може зробити щасливим друзів і рідних його? Це заздрість чи причина в іншому? Як можна стати щасливішим, коли гірше комусь? Що це змінить особисто для тебе? Чому так буває в житті?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page