Я поїхала в Німеччину відразу як тільки в Україні все почалося. Рідний дім я не дуже хотіла залишати, але чоловік наполіг. Сказав, що йому буде спокійніше, якщо я і наш десятирічний син будемо в безпеці.
В Берліні у мене живуть далекі родичі, от я до них і поїхала разом з сином і мамою.
Але надовго ми в родичів не затрималися, бо вони виявилися трохи інших політичних поглядів. Я їм все пояснила, і пішла від них в гуртожиток для біженців.
Тут мені не дуже комфортно, син пішов в школу, а я підробітки шукала. Я ж майстер манікюру, то поступово робота сама мене почала знаходити.
Мені навіть вдалося тут непогано підзаробити, і син наче почав звикати. Я вже подумала, що трохи тут залишуся.
Але кілька днів тому мені зателефонувала моя сусідка. Я з нею собі дуже добре живу, час від часу вона мені дзвонить і розповідає, що там у нас вдома.
Я родом з Львівської області, ми з чоловіком маємо свій гарний будинок. Його нам моя мама допомогла збудувати, вона працювала в Італії в свій час, і всі гроші передавала нам на будову.
Так от, сусідка мені сказала, щоб я збирала валізи і додому поверталася, бо в моєму домі повним ходом хазяйнує свекруха і молодша сестра чоловіка.
У них є своя квартира, але однокімнатна, а у нас в будинку – краса, купу простору. От вони і надумали жити там, поки мене немає.
Сусідка стурбована тим, що свекруха вже речі свої почала перевозити. Виявляється, молодша сестра чоловіка виходить заміж, вона залишає молодятам свою тісну однокімнатну квартиру, а сама збирається жити у нас.
Оце так новина! Я з свекрухою жити не збираюся, моя мама для мене будинок будувала, щоб я могла окремо жити. То навіщо мені свекруха?
Здивував мене і той факт, що я щодня говорю з чоловіком по телефону і він жодного разу навіть не натякнув мені, що його мама збирається жити з нами.
Я йому зателефонувала, щоб розпитати, що і до чого, а він мені відповів, що будинок оформлений на нас обох, тому він має право приймати у себе свою маму.
Приймати – це одна справа, а поселити у себе назовсім – це інше. Я ж її потім як з свого будинку випроваджу? Вона освоїться, приживеться, і мені доведеться з нею жити. Не хочу я такого!
Тепер думаю, що робити. Як по-мудрому розрулити цю ситуацію? Бо я і з чоловіком сваритися не хочу, але і жити з його мамою не маю ніякого бажання.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.