Відколи моя донька вийшла заміж, вона про мене просто забула.

Ростила я свою Тетяну сама. Так сталося, що народила я її в пізньому віці, коли зрозуміла, що роки спливають, а заміж я так і не вийшла.

Жили ми в маленькому районному містечку, тому довелося вислухати про себе багато негативу, і різних пересудів, коли я народила дитину.

Але я знала, що роблю це для себе, і моя маленька донечка приносила мені стільки радості, що до всього іншого мені було просто байдуже.

Жили ми небагато, але я намагалася дати своїй доньці все, що треба.

Я працювала на місцевій швейній фабриці, і до того ж, приймала замовлення на пошиття одягу вдома.

В мене ця справа добре йшла, до мене приїжджали люди з усієї округи, бо я могла пошити щось унікальне і дуже красиве, такого в магазинах на той час було мало.

Росла моя донечка дещо зарозумілою, вона завжди хотіла більшого.

Я намагалася дати їй все, що в моїх силах, але Тетяні було цього замало.

Заміж моя Тетяна вийшла дуже вдало. Її засватав один з найбагатших парубків з нашого села, і після весілля забрав її жити до себе в хороми.

Я раділа за щастя доньки, але водночас бачила, що Тетяна все більше віддаляється від мене, а горнеться до багатих сватів.

Дійшло до того, що вона і до мене в гості перестала приходити, і до себе мене не кликала.

Прикро мені було від того, що донька мене отак соромиться, але що я могла вдіяти? Не хотілося їй псувати особисте життя, тому я і не наполягала на нашому спілкуванні.

А якось, надвечір, на моєму подвір’ї рипнула хвіртка і в мою хату хтось постукав.

На порозі стояла красива молода жінка, в якій я не відразу впізнала Наталю, подругу дитинства моєї Тетяни.

Наталя колись мало не щодня була гостею у нас вдома, вони з Тетянкою добре дружили.

Дівчинка була сиротою, її бабуся виховувала, то ж я допомагала їй чим могла – завжди пригощала обідами, цукерки також купувала в розрахунку на них двох.

Коли дівчатка школу закінчували, я їм обом сукні на випускний пошила, вони у мене були найкрасивішими на святі.

Тоді ще Тетяна моя на мене розізлилася, що у Наталі краща сукня, ніж у неї.

А потім дороги дівчат розійшлися. Тетяна моя заміж вийшла, а Наталка за кордон на роботу поїхала.

Не бачила я її років 10. А тепер вона приїхала в село продавати бабусину хату. Каже, що не могла не зайти до мене, якщо вже була тут.

Я також дуже рада була її бачити. Ми сіли говорити за чашечкою чаю.

Наталя мені розповіла, що зараз вона живе в Празі, де відкрила невелике ательє з пошиття одягу.

Коли вона почула мою історію, то відразу мені запропонувала їхати до неї в Чехію і допомагати їй в бізнесі.

Я погодилася, бо таким чином зможу і зайнятися улюбленою справою, і собі на старість трохи підзаробити. Бо так мені виглядає, що на допомогу доньки мені розраховувати не доводиться.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.